плин думок...
мов безкраї гаї...
виразною тишею із запахом хмелю
зносить волі останні змагання внівець...
наче гідри...
підступні химери,
схожі більше на зміїв з небесного кольору
лахами... на зовсім земних кістяках
для відлюдька, для хворого
для істоти на дотик твердої, але...
на чий дотик? хто зна?..
може той, що дощик приніс?
може...
чи не так?
надібране відро молока,
що дитинством відлунює завжди натщесерце...
прокидаючись мокрим лиш можна згадати таке.
піраміди...
розгрібаючи зверху до низу,
підриваючи нігті, звертаючи шию, згрібаючи
волю в більш-менш життєлюбний жмуток...
для святої, для чистої
для істоти, нематеріальної тільки
і для нього, для нього... в пюпітрі...
папірця із словами, що ще прозвучать
прозвучать....
