Я малюю,
чи то краще - пишу
свій світ у душі..
Чорним по білому -
літери.
З літер -
слова.
Зі слів -
речення -
З речень -
образи.
А з образів (чи образ?) -
дефініції.
І ясно все так, трагічно:
чорним-по-білому -
мов чорні хрести
на зимових цвинтарях..
Ні, не так..
Може, по-іншому?
Реалістичніше:
брудним по білому? -
як залежалий після відлиги сніг
з паперовим хрускотом,
як перші відбитки рук
на стінах ще незаселених печер
чи то підземних бункерів,
як плями на святковім убрусі
після пишних оргій-вечерь
чи то на весільній сукні..
Або можна ж іще
символічно?
Червоним по білому -
мов калина на снігу
чи вишиваний хрестик
на вінчальнім рушнику,
що втраченим дівоцтвом
проросте у кров породіллі
і згодом переллється
у брунатний сік із ран
на бинтах-плащаницях.. -
Червоним по білому -
так символічно -
як білий смертельний біль
у змученім серці..
Чи, може, все перекреслити -
і - почати все знову -
просто - по-первісному? -
Жовтим по синьому -
як перша досвітня зоря
чи як сонце у небі
над ланом пшениці,
як невидиме джерело
під старою липою,
з якого в´ється
синя зміючка-ріка,
як волоссячко янгола
з наївного дитячого образкá,
як тепла безодня маминих очей,
як прадавня соснова смола-сльоза,
підібрана у глибинах
й викинута штормом на піщанй берег,
як сонячні зайчики
на неспокійному морі.. -
Жовтим по синьому -
все - як Золота Вічність
у безкраїх океанах Космосу -
все - як дитинство
у синіх райських
споминах-снах..
Я малюю,
чи то краще - пишу
свій у душі ВСЕ-світ -
які ж то кольори,
Боже, вибрати
для полотна життя,
коли Твоє вічне Світло -
таке разюче, болюче,
що змушує мружитись -
і заодно -
таке незбагненно
прекрасне
у кристалічнім
рай-дужнім
спектрі?
