Ходили містом двоє: дощ сліпий
І я, закоханий, короткозорий,
І нас із ним бруковані простори,
І весь Поділ замріяний старий
Так цілували ніжно у підбори,
Так парасольками вітали і зонтами,
Стовпами, банями, дахами і дротами,
Що ми з ним крокували навпростець
І планування вулиць зневажали,
Не мружились на сонячні кинджали,
Що нам очей торкались і сердець,
І сонце нас з ним міцно поєднало -
Чи сліпота його й моя короткозорість,
Чи наших намірів прозора непрозорість -
І ми злились з ним у єдине щось,
Взаєморозчинились, побратались,
Разом додому пізно повертались -
Закоханий короткозорий дощ,
В якому ти поволі розчинялась,
І теплу ніч усю до самого світанку
Той дивний дощ співав квітневу колисанку.
