1
затісні суди і судини…
ліхтарі – немає людини…
у майбутнє пише Бог
ген за геном
і лишились ми удвох
з Діогеном…
нині з небом діалог
вщент… стократно…
воскресає вкотре Бог
о! Сократом…
світ людей і світ ідей
світ планктону
щось нашіптує юдей
о! Платону…
віє духом зі шпарин
серед краху
Бог не міряє годин
Босху… Баху…
радість визирне з-за хмар
сонцем вірша
і осмислена рука
долю пише…
2
навіщо тобі я… навіщо…
у мене нічогісінько крім надії
подих під поглядами холодіє
гасне під згарищами кострище…
а життя замовляє пісні і танці
замовляє голову мою на таці
а у мене нічогісінько крім молитви…
мій єдиний потаємний невід’ємний витвір…
навіщо тобі я… навіщо…
мене давно вже забрали сни віщі
мене занесли вітри в смарагдове місто
мені в цій зелені і сумно і тісно
звісно я повертаюсь… цепелінові дмуть вітрила…
але там були звірі… і вони говорили…
