© Анна Старко, 17-01-2017
|
Я, часом, згадую криницю,
Твою криницю, біля хати.
Читаю вірш напам`ять Грицю,
Вагу ціную слова «мати».
Я, часом, ходжу до озерця,
Кладу поклін, малюю тата.
Я, часом, шепітом - до серця,
Про те, чого не подолати.
Я дивовижні подарунки
Збираю в торби і кишені.
Дивлюсь на тебе - на стосунки,
Дивлюсь на тебе - і на двері.
Але єдине, нездоланне,
Чого не зможеш ти «віджати» -
Ото величне, геніальне,
Оту криниця біля хати.
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|