Вірш народжений під час споглядання однієї із фотокарток з минулого…
Присвячується Інні Кичелюк…
А ти ж, хтиво дивишся в душу мою,
та в тугу мій біль заганяєш?!.
О, Інно! Я тебе ще досі люблю.
Ти ж мене, проклята, все лаєш!..
Бо світ твій, – вікно, де мелькають мазки
народжених мрій і розлучень.
Твої всі коханці – твої образки,
мости і привиддя залучень!
І я, мов юнак і мандрівець, іду,
і погляд твій б’ється у спину…
Себе на шляху від тебе я знайду?
А, може, тоді і покину?!
