Стою, дивлюсь – ну що за диво,
Що у цім світі за мана,
Така ти жіночка красива,
Мов у цім світі ти одна.
Ну, що, ну, що в тобі такого,
Все – як у всіх, а дещо – й гірш,
Нічого класного, їй-богу,
Чого ж ти звабила, як гріш
Дзвінкий ото купця чарує,
І він, зладнавши караван,
Між небезпеками мандрує,
Іде за сьомий океан.
Ну, що, ну, що в тобі такого,
Вже сиві коси, чи й краса,
А сірі очі, ну, їй-богу,
Які з очей тих чудеса.
І зморшки ріками земними
Уздовж очей тих пролягли,
Вуста шнурочками тонкими
Пишнот набратись не змогли.
А носик – ну, не Афродіти,
І вушка теж, як і у всіх,
І шиї вигин – де подіти, -
Не лебединий, як на гріх.
І рук твоїх не манікюри
Торкались, праця нелегка,
Товстенькі пальці, наче мури,
Шорстка долоня, ой, шорстка.
В плечах твоїх не спить тендітність,
Модельна зовнішність – не в тон,
Грудей овали – не елітність,
Постава теж – не принців сон.
Струнка хода зійшла в минуле,
Немов весною станув лід,
Мов ніжки молодість забули…
Стою, дивлюсь тобі услід.
Очима ніжно проводжаю
До горизонту образ твій,
І промовляю, промовляю:
- Яка ж ти гарна, Боже ж мій!
