Ця осінь надто коротка і надто холодна
Дощ змиє нас всіх крізь асфальт до самого дна
Ти-ж надто єдина, свята, така надприродна
Неначе міфічна далека примарна Весна
В цю осінь все сплуталось: карти, маршрути і сни
Бредуть пілігрими до світла дорогами тьми
Я ж ставлю питання й вслухаюсь до його луни:
«Чи я доживу ще до тебе, моєї Весни?»
Осінь кричить: «Облиш, існуй хоч коротко мною»
«Ти не з тих кого любить перша квітнева гроза»
«Ти вкритий іржею й звениш старою струною»
«А це лиш листопад й тебе не пропустить зима»
І я віддзвенів: «Я вірю в Весни воскресіння»
«І останнім акордом граю її імена»,
«І чи це божевілля, а чи Провидіння»,
«Вмію жити лише коли йду, туди де Весна»
