Кінець Богеми
«Казці» богемній кав’ярні 90-х присвячую
Ми пили всю свою любов до денця
і істина здавалася нам лиш призом.
Прощальний день – поранив наші серця
і світ тоді, вдаряв нас тільки низом…
Богема, спіч і пляшка мовби свічка
і темінь вся довколишня світліє.
Собою бути, пити з кимось – звичка.
Та план утечі, в мріях тихо зріє...
І ти, і я – зосталися самотні
листок стола заповнений чарками…
Таких як ми, у цілім світі сотні,
що діляться новинами, мов снами.
І місто – мрець, і його кості - долі
по котрим ми ідемо вояками.
Стріляємо цигарки на приколі
питаємо здоров’я і… паролі…
Все це закінчилось, що було в нас колись
і «Казка» із богемою, є міфом?!.
Ми самі себе стратили й злились
із Ковелем. І стали його ликом!
