Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2479
Творів: 44628
Рецензій: 87323

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Поема

Дорога до Бога (2 частина)

© Катруся Степанка, 09-12-2016
                  ІІ – частина

– Онуко, вмієш малювати,
вже поступила на навчання,
художником ти хочеш стати,
до тебе маю я прохання.
Грошей зібрали на селі,
на могилках звели капличку,
старалися старі й малі,
побудували невеличку
Село мале, люди є бідні,
багато голих, босих ніг
і, Слава Богу, всі незлидні,
допомогали хто чим міг.
Гарненька, зовні білосніжна
стоїть посеред кладовища,
простенька та струнка і ніжна,
низенька, хоч здається вища.
Зробити дар хочу селу,
від себе і за всю родину,
ікону нову – не малу
в капличку буде, в середину.
Художників більше немає.
На усі села ти єдина.

Стою. Що думати не знаю,
є відказатися причина.
Мені не знані ці канони,
я комсомолка – інший світ,
далекий  від Божих законів,
що в забороні безліч літ.
Ми вірні ленінці тепер,
в нас інші мрії, інша віра,
так само і в братів, сестер –
велика в партію довіра.

Але дідусь. Його люблю.
Теж маю шану і довіру.
Перед людьми горджусь, хвалю
і поважаю його Віру.

Як відказати. В замішанні
стою сама є не своя.
Мої труди такі старанні.
Велика праця й дідуся.

ПогОдилася. Якось буде.
В капличку напишу ікону.
Хай моляться у горі люди,
звільняються з біди полону.

***
Писала першу. Потім нову,
а далі розписала стіни…
З часом, хотілось знову й знову,
Писати  не пейзаж, портрет… – ікону.

Зв’язалися обидві віри –
в соціалізм, а друга в Бога,
жили в душі моїй у мирі
дві сторони й одна дорога.

  ***
Заночувала у сестри в гостях.
Вона мені вже розстелила ліжко.
Гул в голові. Гуде в моїх костях.
За день все тіло натомила кріпко.

В кутку, в кімнаті є іконостас,
син кожен день читає тут молитви,
він просить Бога за себе й за нас –
любові, спокою, не болі і не битви.

Так і тоді, вже перед тим як спати,
ми стали двоє перед образами,
молитви наніч, син почав читати,
а я за ним, по черзі, зі сльозами.

Просили. Дякували Богові за все!
Що було і що буде з нами далі.
Не знаємо, що доля принесе,
чекають дні нас щастя чи печалі.

Усі тихенько полягали спати,
заснула я у повному смиренні.

У сні... «безмежність увійшла до хати,
і благодать наповнила легені.
В кімнаті розлилося ясне Світло,
таке яскраве! Але не сліпило.
В душі моїй немов, усе розквітло,
в оселю цю зайшло саме Світило!

Під стелею. У правій стороні,
стояв Святий. Це Світло шло від нього.
Так благодатно... стало тут мені,
я опинилась в Раї Світла цього.

Стояв Він на повітрі… мовчазним,
схиливши голову – такі, пророки вчені,
на грудях, як потрібно всім Святим,
схрестивши руки, в повному смиренні.
Одітий у плащі широкім, довгім
і капюшон все закривав лице,
не був, а ні веселим, а ні строгим,
а просто – нашого життя кравцем.
За наші душі молиться натхненно,
рятує – хочемо того чи ні,
ми ж, як сліпі котята, й так щоденно
у Бога просить…, а для нас – в тіні.

Мені явився, в своїй Славі Повній!
Чудовий хрест є вишитий на грудях,
трошки інакший ще на капюшоні.
Що, хоче розбудити в нас, у людях?

Просто стояв і зігрівав Любов’ю!
Купалася у його Сяйві ніжнім.
За це заплачено Ісусовою кров’ю.
Текло тепло у моїм тілі гріншнім».

Проснулася. На вулиці вже ранок,
а я все в Світла милого полоні,
бо у Безмірної Любові нема рамок,
в молитві вдячно складала долоні.

***
Пройшов лише, неповний місяць,
попала випадково в монастир.
Мені тоді прошло всього за тридцять,
безладдя у душі було – не мир.

Не знала йти куди? В яку дорогу?
Робити що? Чи треба, а чи ні?
Чужого, чи у рідного порогу,
шукати щастя, а чи вдалині?

Сестра сказала – їдемо на Свято,
Матері Божої ікони, в монастир.  
Зібралися в дорогу вдвох, завзято,
поїхали в подій кипучий вир.

Тут вперше!.. сповідалася сльозами,
плачем сердечним і душевним болем,
здається, всього і не вивезти возами,
Богові мить – розправитися з горем.
Ця, лише Мить – прозріли мої очі,
утішилося серце, в душі спокій,
знов засвітилися зірки уночі,
мені відкрився путь у світ широкий.

Та зупинилася, ураз, біля ікони,
бо хрест побачила, що «був на капюшоні»,
покласти тут повинна я поклони –
Святого Іова, у сні була в полоні.

Зайшла у церкву, скінчилася служба,
люди йшли припасти до Святині,
тут в повітрі лиш любов і дружба,
благодать – Всевишнього дитині.

Знову хрест побачила здалеку,
той, що «вишитий на грудях у Святого»,
мене понЕсло, наче ту лелеку,
мов не йду, лечу до місця того.

Ось ікона. Хрест. Він є у кого?
Сергій Раноніжський дивиться спокійно.
Ще побачила молитвенника свого
і він спасає душу нам постійно.

В сні Святий, у сяйві, із хрестами,
Іова і Сергія проміння,
монастирь Почаєва віками,
нам як оберіг – Його творінням.

Я частинка. Я  - творіння Бога!
І тепер вже знала путь-дорогу,
вибору покинула тривога,
все життя віддам у руки Богу!


13.05.2016 р. Мурманськ

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.37261915206909 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором
Книга «Фішинг. Хто і як маніпулює вашим вибором», перш за все, розкриває цікаві сторони зовнішнього …
Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …
Філіпп Майєр «Cин». Кривава історія Техасу
Філіпп Майєр з другої спроби написав роман, який потрапив до списку фіналістів Пулітцерівської премії …