Затовкли нашу зграю в дрібний кабінетик Драча -
Щоб не лазили, мабуть, безладно (бо потім не виловиш)
Коридорами Спілки - і ми, поетастрові виливки,
Рахітичні рапсоди, ми, банда дрібних потерчат,
Опосіли кімнату, й, утікши, нещасний Іван
Побажав нам удачі та успіху в (начебто) творчості
І полишив пташат мовчазними, прибитими почестю,
Тож примарою зрапта між нами поезії пан
Змалювався та зник, мов Хосроу Анушірван.
А тоді, гиля-гиля, погнали до зали на звіт
І було там просторо, придатно до гри баскетболами.
Наші лідерки дві привіталися, стримано зболені.
Ми струснули гілками - та вірші посипали з віт.
Я не слухав, що інші нездари лепечуть у світ -
Коло мене сиділа розкішно оформлена дівчина.
Я давно планував упіймати на вудку цю рибчину
І між нами стосунків створивши сяйний моноліт
В еротичний направити долі самотній політ.
"А куди це ти йдеш?" - пролунав паралітик Петро
І я певно згадав обіцянку його допровадити
До хатини, невдало, невчасно, з усякими вадами.
Все зірвало. Загибло. Почапали ми до метро.
Лівий берег. Доїхали. Ніч уже. Осьде житло.
Не цілунки з обіймами та насолода обіцяна.
Це життя недолуге - по серцю панахає крицею,
А віршата дурні - то байдуже зачухане тло,
що у закуток мертвий зненацька мене завело.
Я довіз його чесно та зняв йому чорні штани
офіційні, змінівши домашньо спортивками.
Він читав нам Верлена. Я радше би бавився з дівкою.
Та розбіглася зграя - і всі позникали вони.
