Я там була..
Я була в тім краю,
де важким каменем тягне тіло на дно,
та душі чомусь вільно, широко й високо..
Високо з гірського гребеня,
широко над водним безмежжям
і вільно над льодом-вогнем..
Так, я плила -
плила я до тебе -
ти, вже мабуть, здогадався -
в цю ніч був несамовитий шторм
і наш корабель хилитало-хилило -
і тріщав його корпус по швах,
і трясло від морської хвороби -
але над ранок..
Над ранок
тнуло перше проміння
крізь запльований дощем ілюмінатор -
над ранок я побачила землю -
зелену, заплакану і.. щасливу..
Землю,
oповиту туманами,
вмиту водоспадами, снігом і небом,
проткану синіми стрічками фйордів,
помережану соснами та камінням -
гостру, наче лезо сокири,
тонку, як вістря зі сталі,
сяючу, мовби кришталь..
Так, я там була -
на твоїй-своїй землі обітованній -
на тім щасливім, заповітнім пів - чи- острові*
про котрий відомо зі сніжних саг,
чи давніх грецьких міфів
чи то лицарських балад.. -
Так, я сягнула
своєї мети
хоча би краєчком
невидимих
пір´їн..
А ти?
Чи бачив ти мою землю?
Бачив?
Ну, і як вона тобі -
не надто жадана, не надто красива?
Без карколомних ефектних
туристичних приманок?
Чи зможеш полюбити її -
закривавлену і збідачену -
так само, як і я твою -
ще досить недавно
(десь років тому сімдесят)
забуту
і другорядну,
та все ж
прадавню і славну,
вимолену-вимріяну -
нашу
спільну
прабатьківщину?..
----------------------------
Пояснення:
* мається на увазі міфічний острів (чи півострів) Туле.
