Пан Гартенберг почав - працю й платню відміряв.
Креслить ходою брук, кілька не спить годин.
Тут, поміж вулиць двох, давня здійсниться мрія,
Панська й Зелена де збіглися в ріг один.
- Пане шляхетний, що метушаться люди?
І риштування є, камінь, пісок - усе.
- Дім мій отут-от згодом, хлопчиську, буде.
Що ти таке за пазухою там несеш?
- Я птахолов, і я розумію мову.
Саме сюди казали пташа принести.
Певно, ніхто так і не заплатить знову
От і піду собі босий-голодний з тим.
Але хвилинку, я перепрошу пана:
Гарний, напевно, все ж той побудують дім?
Близько костел і синагога всім знана,
Доста добра, щастя буде родині в нім.
- Тут буде мур і наче безе, ліпнина,
вікна стрімкі - до хмар, небо високих стель.
Піди-но віддай майстрові ту пташину
А він тобі дасть цісарських крон лиш за це.
- Майстрові - птах? Та з нього мала підмога.
- Чом же мала? Чом? То добрий для дому знак:
Залишимо тут пташка твого живого -
Так між підвалин хай він упаде навзнак.
Добрий звичАй, тут мури міцні постануть.
Щастя-добра тоді буде на все життя.
- Як же, мій пане? Дихати перестане
Пташка мала під цим з каменю укриттям!
Пане шляхетний, не замордуй створіння
Краще, коли вільно в небо воно летить.
- Так возвеличусь всюди на покоління,
А птаха твого міг навіть і кіт згубить.
- Пане, навчи, як може одна пташина
Мертва, як ти або наче каміння суть,
Як же вона в оці твої стелі й стіни
Може тоді бодай краплю життя вдихнуть?
Пан Гартенберг будується - є вже подвір'я.
Креслить ходою брук, кілька не спить годин.
Все він віддав би, аби збудувати мрію,
Що там йому отой пташок малий один?
