Вітер замовк, пролетівши крізь місто осіннє,
дощ на долоні доріг разом з листям упав.
Тонуть у сонних калюжах утомлені тіні.
Дні розчиняються в ріках вечірніх заграв.
Хай нашепоче нам друг-листопад про негоду,
про безупинний, людьми не керований час.
Зрештою, де ж віднайти хоч один щирий подив,
що знову осінь-сестра оселилась у нас?
Смуток видніється на перехожих обличчях,
холод і дощ полонили уже навіть сни.
Сповнюється черговий листопадовий звичай,
доки розмірений час нас веде до весни.
