Тіні вечора – коливають наші сп’янілі душі, люба,
і кожен наш крок у темряву – це падіння у прірву наших страхів,
і кожен наш крок у світло – це сходження до вершин наших надій.
І твої губи, кохана, – це пастка мого забуття.
І твоє обличчя, люба, – це озеро моєї мрії.
Я торкаюсь тебе і божеволію від струму твого розгарячілого тіла.
Я цілую тебе і помираю від трунку твоїх солодких бажань.
Ти – легка пташина моєї долі, що небагом залетіла до саду мого світлявого самотиння.
Ти – гуляюча кішка моїх спокус, що час від часу шкребеться у вікна моїх нічних сприйнять.
Ти є ніч, що відтінює моє світло.
Ти є темінь, що наповнює мене жагою і зляганням з тобою.
... І ще декілька кроків у нашу спільну невідомість кохана …
І ще декілька миттєвостей у спільність наших сподівань, люба, –
і ти станеш туманом моєї насуваючої ночі…
