«На клич меча вставали серед тьми
Всі, хто ще міг в бою стояти.
Вінець свободи здобували ми,
Вітчизни діти і солдати.»
(Шандор Петефі)
Пам’яті полеглих за свободу
на вулицях Будапешта у 1956 році
Осінь, коли дозрівали плоди,
Осінь, коли небо було холодним,
Осінь торкалось обличчя:
Мого і людей на вулицях Будапешта:
Якщо терпіти несила: кров на бруківку
І душі в небо. (А над містом сутінки шовку)
А до землі виснуть яблука –
Вибухне моє серце: я нині повстанець,
А серце моє не з воску,
І навіть не кришталеве,
Серце моє гаряче: таке людське і живе
Віддам тобі – Вітчизно,
Віддам тобі – Свободо,
Пройдуть холоди й дощі,
І змиють кров з бруківок
І брудні сліди окупантів,
І може лишиться пам’ять
Про нас, що лягли на бруківку,
Що пішли під кулі і танки,
А вітер що так холонув
На хвилях плинних Дунаю,
Що так свистав у руїнах
Мого чарівного міста,
Він прилетить знову
Торкнутися стиглих яблук
Осені Будапешта.
Хотіла моя пісня
Ввібрати щедрість осінню,
Але в мою пісню
Ввірвався гуркіт танків
І чоботи окупантів
Гупали моїм містом
За яке ми вмирали…
