клубочище пустельних змій-доріг
в криваве місиво замісить ніг батіг
обіч каміння – кинуті серця
і марна мумія примарного мерця
квітує моя палиця в руці
сміються і злословлять камінці
іди-іди до приспаних химер
там ще ніхто пристойно не помер
дороги дрантя спутує сліди
не зупиняй ходи… іди-іди…
… і я іду…
крізь ідоли ночей
крізь порожнечу серця і очей
крізь холоднечу нетутешніх зим
засяє сонцем мій Єрусалим
мені і манна з неба – лиш мана
вода підскельна – то лише питво
у Бога є для мене далина –
останній погляд із гори Нево…
