Ми так і підемо
зі світу сього,
ніколи не стрівшися,
ніколи не глянувши
навзаєм у вічі..
Бо чи потрібно
розказувати зрілій осені,
як навесні буяють
у заквітчанім вельоні яблуньки,
як солодко пахне красне літечко
черешнями і медами,
коли у неї вже свій,
довершений досвідом,
гірчичний аромат?
Та й навіщо ще юній, пустотливій весні
знати нестримну жагу літа,
вогненно розкішний стриптиз листóпадy
чи кам´яніння сльозин
у філігранні крижані кристали?
Ми так і підемо,
залишаючи на снігах
лабіринти слідів,
ми так і підемо,
розминувшися
у зимовій віхолі..
Ми так і пройдемо повз
наших спалéнних світів,
так i ніколи
не стрівшися..
