лише любов лишається від нас…
скрадається зарослими стежками
увитими снігами і пісками
знаходить тих кого Господь не спас…
розтрушується попелом зневіри…
у лігвиську знесиленого звіра
розірвана на крики неземні…
такою ти дісталася мені…
ми у сльозах скупали немовля
і музика ледь чутна іздаля
покликала у різні горизонти
я задихався в трюмі корабля
палив себе вогнем святого Ельма
і сила моря – темна і пекельна
несла туди де дихала земля…
де сивий ліс заслуханий у ніч
колискою гойдався наді мною
я розлетівся гулкою луною
гущавиною наших протиріч…
огорнутий вергілієвим лісом…
спокушений античним віщуном…
я проросту лозою і зерном…
Осирісом… Думузі… Діоні́сом…
