Життя! А що воно таке?
Чому усі шукають його сенс,
Чому зламані наші долі –замки?
І хто згубив ключі на ребус цей?
«Все життя –це лиш сновиддя,
А сновиддя – тільки сон!»,-
Тихо чути десь відлуння
Слів, що каже Кальдерон.
Ми всі кудись постійно спішимо
Втікаємо від сірості життя,
Чи то ховаємось від внутрішнього я.
А, може, то виходить так само?
У вирії турбот не помічаємо краси,
Проходим повз знедолених людей
І граєм роль невидимих тіней.
До неба високо задираючи носи.
Шукаємо життя ми сенс повсюди,
Втрачаючи дні, місяці, а то й роки,
Мов мертвому, даємо ліки від простуди.
Чи скажете, що все не так, все навпаки?
Не знаю, що буде вкінці,
Який ми напишем сюжет:
У шухляді лежать олівці
І десь на горищі - мольберт.
Мінливо день біжить за днем:
Так сіро, сумно і без змін.
Коли ж ми сили у собі знайдем,
Щоб нарешті встати з колін?
Непомітно пливуть роки,
Годинник сотий раз біжить по колу,
А ми життя гортаєм сторінки:
Хтось уперед, а хтось – назад все знов і знову.
Для когось все життя –це лиш сновиддя,
Пройде і, наче, зовсім не було.
А хтось істину відкрив, що десь здаля
Надію подає, мов сонячне тепло.
Та все ж коротким є людське буття:
Всього лиш кілька десять літ.
В минуле вже немає вороття.
То ж те, що є, цінуйте й бережіть!
І пам’ятайте, що Омар Хайям
Заповідав творчістю своєю нам:
«Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, - життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине».
