© Андрій, 08-09-2016
|
Знайомі ми з тобою десять,
Пройшло багато часу і немало,
Мені здається, пройшло вже декілька століть,
Тебе я знаю по секунді і до краю.
Все починалось дуже просто,
Твої листи, мої слова банальні і нечасті
Була звичайна тиха осінь,
Не думав я, що поряд буде щастя.
Ким був тоді, яким й навіщо?
Все марив ночами чужих ночей,
В сліпу закоханий був вічність,
А у рядках не бачив карих цих очей.
Кохав тоді направду іншу,
І думалось, що в ній знайшов єдину ту її,
Присвячував для неї свої вірші,
За неї біль топив в вині.
Пройшли роки і доля все переписала,
Нові історії, пісні і, навіть, книги,
Колишня та мене давно вже розкохала,
На ту любов стару посіявсь іній.
Все почалося знову й по-новому,
Останній раз і це тепер назавжди,
Так швидко стало треба лиш одної,
І в інших вже не стало шансів.
Вже років п"ять знайомства проминуло,
Листів нечастих тих, розмов коротких,
Жовтневе сонце у вишині майнуло,
На серці вже любов коротить.
Я просто їхав, як звичайно,
Не поспішав, без планів на майбутнє,
Усе просте насправді геніальне
І море те ніколи вже не вщухне.
Розмова, спацер, давні кам"янички,
Простуйть двоє - вулиці Франківська.
"Ти не на мене, а туди дивися!"
І усміх той в очах іскриться.
Мені казала про своє бажання,
Щоб місто полюбити це, як рідне,
Те рідне й рідна - то моє кохання,
З коханням цим я повертавсь у Рівне.
Автобус, вечір, смеркне в тиші,
Минає транспорт відомий Нижнів,
І пишиться той перший віршик,
Все згадую твій погляд ніжний.
Дорогак стелиться додому,
На серці біль, аж плакати бажання,
"Навіщо відпустив і не лишивсь" - судомить,
Таке воно, моє кохання.
п"ять років ще минуло-пролетіло,
Було всього, що й не згадати,
Моя душа до тебе давно вже полетіла,
О, як тебе шалено я кохаю!
Сьогодні день, нам 10 років вже, кохана,
Як хочу дуже тебе обійняти,
І тільки б справдилось бажання,
Щоб найбільшим погодилась мені ти стати.
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|