|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 43226, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '52.14.201.233') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Михайло Нечитайло, 31-08-2016
|
Молода на лавці дівчина сиділа,
Ніжки переплівши, дивлячись у даль,
А душа дозріла до краси летіла,
Через сто печалей, через вічний жаль.
А душа дозріла та не перезріла,
А дівчина гарна й надто молода,
Долю, звісно, іншу бачити хотіла,
Юну-юну-юну – отака біда.
Тож душа топила у жалю серденько
І себе ховала у печаль-труну,
А дівчина з лавки встала потихеньку
І пішла топтати стежечку земну.
Журавлі злітали у небесний простір
І крильми горнули по світах літа,
І як в дім приходять довгождані гості,
Так жнива приходять в стиглії жита.
Колос впав у полі, щоб був хліб в коморі,
Гості усміхнулись, щоб раділи й ми,
І буває, в серці воскресають зорі,
Згорнуті у долю журавлів крильми.
Молода дівчина стала зріла дама,
А душа дозріла вже сягнула жнив,
І стояла в парку лавка все та ж сама,
Тільки час із неї фарбу вже оббив.
Сіла біля дами та душа, припало,
Полилося слово тихо, як журба,
І у житнім полі, що й дощів не знало,
За один лиш вечір виросла верба.
Розпустила віти, гомоніла з вітром,
Що роки минають і стирають вік,
А в серця тим часом іскорка летіла,
Перш така маленька, з горобиний скік.
А верба шуміла, простягала віти,
І росло з тим шумом все, що лиш могло,
Розрослася й іскра, стала більша світу,
Мовби світу досі зовсім не було.
На усенький всесвіт дві зорі горіли,
І кохання грілось в молодій вербі,
Дівчинонька-дама і душа дозріла
Розгубили роки й стали молоді.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
