| © Сергій Двірний, 16-08-2016
|
Наклеп, що вітерець той непомітний –
стиха, легко, ніжно починає шелестіти,
низько-низько над землею упівголоса шепоче,
лине, в'ється, в людські вуха проникає,
кублиться у головах, думках, серцях,
щоб там, роздмухавшись, здуміти,
і вийти з уст.
Й ось вигуки уже гучнішими стають,
набувши сили, з місця в місце мчать,
неначе грім чи буря,
що в хащах лісових наводять жах
зловісним буркотом та свистом.
Пориви множаться, ростуть,
горить од спалахів все небо,
і вибухає, мов гармата, шторм,
мов землетрус, збиває на коліна.
Дрижить повітря, штурм, огром
блискавицями батожить страмовище,
в неславі корчиться герой,
йому тепер, найкраще, вмерти…
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
