Я не надивлюсь на Карпати!
Не можу звикнути, намилуватись…
Любов, тривога, серця щем, –
Це неможливо описати.
Чарівне чудо день за днем –
Це ще не рай, та раєм мож назвати.
Красою у полон беруть Карпати,
Любов’ю – у серця вселяють жар.
Сприймаю це як Божий дар,
Як подарунок для цілої України.
Усе, таке чарівне й дуже рідне,
Солодше за любий нектар.
Ми за Карпати дорого платили,
Нам воля дуже дорога.
Усякий ворог брав за це життя:
За те, що рідний край любили…
Якби не Бог, давно би нас добили
І Україна вільна б не була.
ієрм. Самуїл Мосціпан
