Цей день - жовтогарячий абрикос,
стече собі липким тужавим соком
у землі комашиних суголось,
ген за екватор ще одного року.
У володіння вигорілих трав,
Дощів солодких і легкого вітру.
Цей день нічого наче й не почав,
А був, немов якийсь мистецький витвір.
Отак зронив його у липень хтось
Знічев’я - згусток спеки перестиглий -
і все тоді, либонь, і почалось,
І навіть соком абрикоса збігло.
