Чекаю твого подиху
як застигла фіранка
у час спекотної душноти -
аби хоч легкий вітерець
дмухнув і розвіяв її застояність..
Чекаю твого шепоту
у середголоссі міської какофонії -
аби хоч єдиний тон
продзвенів
трамвайним алярмом:
НІ - ЩЕ НЕ ВСЕ ВТРАЧЕНО!
Чекаю твоєї з´яви
як з моря корабля -
а, може, так і має бути:
те, що пропало,
те, що втратилося,
розгубилося,
здавалося би назавжди,
колись-неколись
випливе..
І я - вже на поверхні зловлених у кишеню снів -
як на гладіні розбурханого моря -
на одному вітрильнику -
будучи сама собі капітан -
покваплюся
кудись
за край моря і неба
до Tебе..
