& музика
невідома
прозоро
з-за барв
всюди -суть
різно чуттєва
владна
несамовито
поцілити
все в
обіймах тебе
засяяти
всі капелки
& таємниці
здригнути повік
безкінечної миті
безсоромно
вільно щасливо
вмертвити підняти
на хвилі
у хмар оксамити
надміри стихії
пропасти ~ подіти
сміючись
на той край
земнокулі ріжучи
крізь
печалі- жахи
по тому
що лишиться ~
залишитися
там
залишитися
ще...
Т
[theMalikov]
відома
одночуттєва
самовито поцілена
в безкінечну мить
осяяна
вільно щаслива
ще і ще
ще і ще
ще і ще
і
що там
печалі & жахи
капелки & закапелки
таємниць
коли
безсоромнощаслива
ти
лишишся там
по тому
ще і ще
ще і ще
ще і ще
ще і ще лунає і лунає .... і ....
сцену в останню мить наспіх протирають шваброю без ганчірки
згасають лампи
(... все темно
все ок)
lets go.. .
ДІЙСТВО
СМ
а....
уявився /безвідносно/ курносий афроукраїнець
із красиво видовженими
фалангами
пальців гамми
півстертого блек0вого
лаку на кіпарисі який робить
сліпучі конвульсивно~гіпнотичні порухи красиво видовженими
(...)
соковито~ліниво~зціджуючи~по~2~3~букви читає подарований реп
і крадькома діста-є неепатажну трембітівську гітарИцю)
і крадеться на передсвітанкову кухню настирливо
із нетерпінням набрязкати на кухнестіни собі якісь MalikovShuffle. . . . . .
несвідомо коситься
в блекОвого лаку
кухонну панель_йо
та цур мене, цур_йо...
а втім...
міцно заплющує й бачить
конвульсивно~гіпнотичні
сліпучі порухи
красиво видовженими
і теде (Лещак?)
та це ще не реп.
це зовсім не реп.
це більше -
настільки як місяць
настільки як сонце
так-так,
о мій харківський друже,
десь так.
без йо.
без жодного йо.
/при цьому
приречено згадує
зовсім вбиту
ну абсолютно убиту
харківську
окружну
йоп.../
200літрова бочка з_під оливи.
в ній ритмічно хилитаєцця багаття
все мені не так і все мені не те.
не рятує нічогісінько.
і від того зле.
ой, розкину рученьки - з ким і де б,
вийду поночі в широченний степ,
а там - слем.
тихееесечко вступають бонги
йо_йой! йоооооооооо!
запрокину голову в зоряний креп,
декламуватиму Чумацький Реп.
бо мене від нього пре! пре!!
до_ре_мі_до_ре!
бонги гучнішають
і що мені до Херсона/Харкова/Вінниці,
навіть і до Кийова з його околицями.
хтось у грудях тиняється...
щось у грудях міняєцця,
та ніяк не зміниться.
а тільки
колеться,
колеться,
колеться....
там_там_татататам...багття спалу*хує з новою силою
доки вірш не вродить,
хтось у грудях бродить.
грюкає дверима -
в риму!
в риму!
начеб_то незрячий,
безсловесний наче,
наче півживий,
чи без голови.
бонги починають пульсувати в скронях
і що мені, здавалось би, до зірок?
чи хоча б до віршів - своїх... чужих...
та коли довкола слова_zero,
наче хтось камлає:
пиши...пиши...
одаль паркується ufo_мобіль, приблизно 74 року клепки /як запевняють - ще з рідним акумулятором/, полум"яне коло хижо обступають нетверезі тіні
йоу!
де ж ви гуманоїди, де?
хоч один...
о чевертій м"якне степ
до біди.
місяць з неба шкіриться:)
де словесна міра ця,
за якою віриться
у сліди.
видих_вдих...
видих_вдих...
гуманоїди, у кількості кількох, мнучись, виходять на світло і одразу вступають
зі своїми кобітами,
неземними орбітами,
/окружними розбитими,
до_неможу убитими/
ми летіли упитими,
/із космічними бітами/
вже не можемо пити ми...
пий - і будемо квитами,
спитими!
йе-е!
у цьому місці бонги просто_таки рвуть авторський дах. а прибульці різко наливають і вперто гнуть своє...
що тобі до Вінниці із Херсоном -
десь між Харкокийовом є Полтава...
сторінки поетові – ґрати! зона!!
а рядки поетові - що удави...
от саме тут бонги і рвуцця
щоб таке укоїти,
сучі гуманоїди.
щоб таке сказати,
вам таким пейсатим...
/а чи написати?/
вони мені риму, а я їм - дві,
вони мені чотири,
а я їм - п"ять!
брага мозку піниться в голові!
плять!..
і от саме в цьому місці до самого неба здіймається квітучий стовп іскор....
після величкого вибух*у гучних глядацьких симпатій хедлайнер переходить в монопольний бар де густо палять & там розминається фірмовим хайблом
музИки а може собі лабухи намагаються не гаяти часу і потихеньку врубають шо то під боссанову, але воно шо то ніяк не боссанова, ритм розкрутився у кшталт "тата та - та - татч"~"тата та - та - татч"~"тата та - та - татч" по тому поважний кабаль'єро, якого купив хіпхоп, але втішає себе що це все по-любому кислота, типу свінґує по самому краєчку сцени неначе театралізує циркову небезпеку $
а згодом приходить до тями і пора щось лАбати
виходить хіба якесь пародійно неетнічне соло яке надалі цитується з деякими цензурівськими куп'юрами. . .
гітара не строїть * а запросто луснуть струни
і домашнього влюбленця текілою звуть
hasta manana сеньйоріта у плямових обтягаючих джинсах -
son cosas de la vida * гаряча паскудна курвo..
монетку на півника з білим нашийником
кров смердітиме як убивчий вінтажний чілі
зірки блідішають линяють із зали чешуть
те кляте соль як [...] з могили Білла
вечірня зміна * помийні блюзи “Я встрєєтіл Вас”....
пролетів півник * коньячну~довгу~сигару~єс
під брудні нігті шиково заводяться басові струни
і стара леді з'їхала зовсім * “всьоо былоооо. є.”
і нова другий день все обминає еге занюх*ує
алкоголь, чіко
[...] пальчики Доміно роблять клац-клац
відьма що офіціантка збирає склобій
поки жіночими литками мостять ж/д до пекла
це був мій прадід * знімав за копійки скальпи
сигару до сраки сигару.... усе інвестую ввідьму
в'яжи моє свіже олово * міси моє свіже олово
“в отжившемм серцеееааа...” санта жанна марія
імізинецькровить [...] аззубигниюютть ей хей
О, Керол!
оцей мені тре * мені тре тупий дренаж [...]
[...] струні. . . . . .
вдячно- вдячно потискуючи кривавою рукою розрухане серце 17,5 с/б/сек. купається у славі * від заднього ряду кудись кажуть “отакі папаші ще можуть залАбати” і ще “чим вони дешевші, тим вони ліпші” і ще “блюз ~ це кал” і етц “[...]”
типу,
вертаєцця,
вражений неетнічним солом в самісіньку печінку,
припнутий до зомлілої
наркоземлі
фірмовим хайблом,
неспроможний до будь_якого /абсолютно!/ взаєму,
лавіруючи між склобоєм,
і безсило_силується
/зранку/
на
де був Херсон,
лишився хер.
чи це був сон?
і ще музон.
а де менти,
то там не ти.
між нас - мости.
не відпусти.
і - хер ментам,
бо ти не там.
візьму там_там,
і аз воздам.
на барі терміново об'являється плакатик: "Оголошення строго для хедлайнерів! Хайбол закінчився, лишилося тепле Крушовіце. (Кошерне)"
тататанці!танці!
зза двох різних дверей на сцену випурх*ують невагомі оберемки gogo-танцівниць
завмирають впираючи заквітчані тіла у ліву ніжку, відставлену вперед і трохи набік
оркестрик переходить на легеньке скерцо, ненав'язливо модулюючи хітовим риффом з уже відомого глядачам MalikovShuffle
хіпхоп зігнаний зі сцени за колонки, гниє
повним ходом йде репетиція нової теми "Як Ваші дівульки, м-р Браун?"
(максимум експресії)
не все отримуєш, що хочеш, йоу
не все отримуєш, що хочеш, ді-ду-ду
не все отримуєш, що хочеш, оуу хочеш не
але, як докладеш старань,
ти все отримаєш, але саме те, що потрібно
французький мужик трохи схожий на б. вілліса звично імпровізує коду в'язким сексуальним баритоном
це був Херсон мо'шер, був авітамінозний тріп
ми мріяли про кораблі вгадуючи вогні вогні над водою
сюрреальна прогулянка у пошуках Ніщо
менти могли бути снігові прикордонні янголи
вони нічого не отримали, або вони отримали деінде
і я падаючи в обійми своєї трембіто-шафи
на світанковій кухні іде завгодно, старі ракові райони
мовчу про себе крізь тебе крізь різну вічність
криштали часу сиплються б'ються тануть
tu sais, je n'ai jamais ete aussi heureux que ce matin-la
nous marchions sur une plage un peu comme celle-ci. . . . . . . .
танцівниці віддирають мужика з-за мікрофонної стійки і кудись проторять
[дія перша] за деякий час по тому під крайнім_до_сцени_столом похмільно цідять "танці!танці! сьогодні в клюбі танці"... та сухий язик неслухняно чіпляєцця за ще більш сухі ясна...
[дія друга] хедлайнер_олд, вкупі з корєшами_ олдами, змиті за борт потужною хвилею хедлайнерів_нью, забиті_і_затуркані всілякими новомодними штуками, поправляють здоровля солодовим... дим клубочицця і висне... клубочицця і висне.... весь отой празнікжізні парує зовсім поряд... ну зовсім рядом... і водночас так ладеко...
минає деякий тайм...
[дія третя] на кухні хлюпоче вода, щось там миють_і_полощуть...бармен впівсили збовтує живу_й_мертву воду...хтось ліниво смикає непідключену електрогітару...дещо відживші_і_порожевівші олди впіввуха пруться...
затим аритмічно вступає неголений, але прілічний з виду перший
коли можеш і хочеш - ото, чуваки, круто!
та коли можеш, а ліниво - ото, безумовно, крутіше!!
і що б ти не вибрав, мій друже,
от що б ти не вибрав - це не свобода, а пута.
а головне ж бо, мій друже, тиша.
ну повна тиша...
всі разом
тиша... ш-ш-ш-ш..... йоуу!
вступає другий, весь в черепах, колєчках і сережках
таки_так, чуваки, без базару - пута, окови...
краще покласти... а поклавши - сідаєш і тупо пишеш....
поему... крайняк, просто вірша:
про сонце... чи місяць - такий загадковий...:)
але крутіше, звичайно ж, тиша,
ну повна тиша...
всі разом
тиша.... ш-ш-ш-ш...... оу_є-е...
ковтнувши живої_й_мертвої, вертаєцця перший
йо_йой! чувачки, перманентно бухі_і_піддаті.
а ссучена музика - вона ж і за віршики вища!
хоча от... припрешся до когось на хату
а в хаті - розбурхане паті.
і тоді доганяєш, що круче музона тиша.
ну повна тиша.
всі разом
тиша.....ш-ш-ш-ш....... оу_є-е...
хрипло вступає геть татуйований третій
та нє, обламайтеся, все це голима лажа!
лабати, бухати, писати - без мази, вставляє круто!
та от коли жінка, яку невгасимо любиш,
входить і каже....
або нічого всю ніч не каже....
ото, чувачки_корєша, справжнісінькі пута,
ну, повні пута...
всі разом
пута... пута...
ш-ш-ш..... дзенньь!!!!
от тоді клята тиша дзвенить, як струна напнута!
і що тут, братели, скажеш.
ну що тут скажеш....
всі разом
лажа... ш-ш-ш-ш...є-е-у.....
і тільки й гадаєш - кого б нагнути!?... кого б нагнути?!!
весь кагал - нестрійно, але дружно
о, пута...пута... єєє..
гітарі дають струму... до печінки додають басу...вступають геть усі...
нестрійний хор дужчає... до монопольного бару набиваються цікаві...
і хай йому трясця - земля наша майже кругла!
та щоб там не трапилось - серце допоки б"ється!
і хоч у паскудному яндексі, хочеш - у гуглі,
набери нас – і втямиш: від чого нам грається_п"ється!
олд_сейшен набирає силу
а тим часом в жарких закутках екстатично зойкує запроторений мужик: йой! йо_йой!... йой! йо_йой!...мммммммм... йой!...ммммммммммм.....
Хамфрі Богарт, який чогось не потрапив на фільм до антракту, чеше за вухом, потім відважується звикнути, витягає сміт-і вессона, рах*ує на*бої
нарешті легкий банзайський видих і до цього блюзового пекла, слідом забігає вірний друг Міккі Маус..
"Бармен, фігово
"Лишилася сама текіла, сер
"Ну тоді колу і грубий курячий бутер
тим часом сейшн на повному газі, барабани кумарно засипано манільським тютюновим попелом, час від часу кришталеві штори дьоргаються, підвалюють всякі бітярські саксофонщики там, тромбонщики, забирають текілу і підисуються під якусь протестовальну акцію ну -
легкий симфонічний бардачок, який видають за джезз нойз, поки основна кодла унюхавши свободи, прибирає на всяк випадок недобиті бутилки і ненав'язливо підпих*ує уперед тарілку з жирними бичками, цікавиться зовсім між іншим почєм тєперь кокаин?
нізвідки-узявся ледь неголений МС у формі ковбоя мальборо, в цілковито астральному стилі, чеше**
Є гори далекі
смарагдові кедри
ручні ведмеді
Де нам не бувати так
Є стіни химерні
безкайфові нерви
сирі консерви
А так, ніштяк
здалека вистукуються пальоні індіанські тамтами
з лівого боку виявляється скрипаль кантрі
трохи справа замріяний принц Флорізель
який пошкробує плектром на дуже непоказній але ямасі
всі разом провадять**
Є-є
пропанові зорі
тьмяніюче море
порожній морок
& золотий маяк
тепер на сцені поназ'являлися типу індіанці, афроукраїнці, спеціальний посол далай-лами, шоумен з барбадосу в прикіді археоптерикса, покемони і вірний Міккі
і ось збірний бенд збито вдаряє головний хітовий мотів MalikovShuffle, труби виють і марять, шаманять гітари, барабани дрейфують приходними джунґлями
всі разом і навіть Міккі безнадійно дзвінко доспівують**
Є шепіт неба
і посміх еребу
та інша весна
& музи-и-и-и-и-(ка)
є.
увесь веселящийся натовп кидається жмакати археотерікса бухати текілу надувати рожеві кульки волаючи на мотив She Loves You:
Є - Є - Є
віти всіх плодових дерев розпускаються і плодоносять небесні риби світло плямкають сріблястими губами
музика гримить гримить кудись потім вертається і зникає є. Є
12:07. малолюдно.
в косих стовпах сонця снують тіні.
над фальш_каміном розіп"ята свіжа шкурка Мікімауса.
корзини з фруктами вже нема куди ставити. все небо в срібних цеппелінах... і цепеліни, баражуючи, ліниво шевелять плавниками... сонячна луска просто_таки лишає зору..
в котабазіліо_окулярах на касіо_клавішах манірно музіцірує примоднений мейн_стрім_мен. лірично_лірично, ну вкрай ніжно, ну так лірично, типу нетрадиційно_сексуально - але нє: то тільки так видає.
рибини,
повні словесної ікри,
ліниво зблискують в небесній воді.
я б тебе цією водою вкрив
і радів! пі-і-іууу-пі-і-іуууу-пааа-ара-арааааа-пам-пам...пааааа-а-а-а-а....
одинокі звабливі офіціянточки, забувши і забивши на спраглих і напої, млосно туляться до імпровізованої сценки.
як мала дитина, якій вдалося
щось неймовірне - і в перший раз!
струїлося б водоростями волосся,
і облітала із риб ікра. пааа-ара-арааааа-пам-пам...пі-і-іууу-пі-і-іуууу...пу-у-ууу...
пітне жіноче коло плотоядно_й_хижо вужчає, все йде до відомої еродрами з гарненькими вінницькими освітянками. а кінчилось там, якщо хто пам"ятає, вкрай недобре.
а ти б згорнулася - калачиком, ембріоном! -
в двуспальному ліжкові дна_землі,
і над тобою схилили б крони
дерева, в пилкові ікринок_слів. пі-і-іууу-пі-і-іуууу...
ближчі до музіціянта дівахи вже готові негайно і якісно /типу безоглядно/ віддатися.
але тут в основній залі чутно хриплу невдоволену лайку: ну і де моє пиво, йопті! скіки мона? я за шо бабки плачу, ґа? /затим якась сиза морда, дуже схожа на Хемфрі Богарта, кілька разів стріляє фстелю... поверхом вище чутно жіночий вереск: ой- вбилиии-и-и!!....
Містер Богарт три секунди по сценарію печалиця над безчасно закоцаним М.Маусом, потім натягує капелюха на вуха і йде рвати струни
дія відбувається в глючному акваріумі де живуть всі риби, а також пітони, дельфіни, останній тунець & майбутній гіппопотам м.
замість води середовище утворює жорстокий пивниййорш
gogo-танцівниці орально ґвалтують офіціянток
бармена нагадує недбальськи скинуте в умивальник недоготоване барбекю в рудих підтяжках
гіпоблуди з рюкзачками відклали китайські дудки і блаженно втикають на дельфінів
це були не цеппеліни, це були сардини
гуманоїдної наружності блюз шкутильгає просто у нетрі водоростей і лунає:
Господь привів до Ея жінку
таку бетаверсію без інструкції
але Ей на це плював
Ей втикав
Коли діти пішли, він спитав її
ну чому ти така. . скучна
але І на це плювала
І спокійно втикала
десь хтось гатиться об щось, чути як луснула струна, рушниця в кладовці стріляє а може то закрутка накрилася суровою реальністю, нє понять
І Ей зрізав яблуню, вийшов баян
старі змієві шкірки пішли на міхи
Ей співав блюзи, І втикала собі
тай минала північна ніч
жорсткі розшуки вцілілих струн ні до чого, цеппеліни сплили, музиканти плавають в рідній стихії, бумеранги всякі, паперові вітрильники, сміттєсвалка в натурі
обличчя важко розібрати суцільні септакорди, пітони ліниво повільно і вальяжно звисають з екс-барабінів, індіанці десь подалися дути, а може муншайн винайшли хз
і сонце в обіймах з мертвою дитинкою на яку ллє сяйво і опромінює ніч
усі сезони обертаються навколо флейти Йена Андерсона факт
і Богарт заюшений чимсь фруктовим тяжко суне акваріумними коридорами
сувора реальність дістає зрешті і також трохи більшим шматком астероїду
але музика копирсається у рукописах і ось нарешті бо всі задовбалися чекати а я набивати ефір чим під руку попаде, і ось нарешті трепетно завершує:
Коли внуки пішли, І спиталася
Ей, і чо ти такий. . сумний
а сказати їй? І сказалося (...)
ХеБогарт, з вранішною загатовкою, відпущений за пляшку з ближчого околотку, хіпхопно чимчикує до славнозвісного ґлючного притончєґа
я б забив на весну.
я б упав і заснув.
непідйомна весна,
коли я тебе взнав.
йоу-у-у!
краще б замість весни
ціле марево снив -
ні тобі, ні мені,
ні триклятій весні.
а там типу всьо пучком. хоча всі й задовбалися набивати ефір бозначим, бо авторська команда на стоп десь підвисла... всі тільки й чекають...практично з нетерпінням... біля імпрвізованої сценки хтось силиться іноземною
його копняком зганяє куркульського вигляду байкер у вишиванці і фашистській касці. під в"ялу пиятку мимо глючного акваріму твістує позавчорашній олдмен №2... раз_раз... кхм...... раз...облизує спраглі губи...прямо на підлозі вмощується ще один - потертий, як і його гітара... і-і-і-і... спочатку дещо ліниво...пііі-у-у-у-у...піііі-ппі-іуууу...шшш
з авітамінозним тріпом нічого не кінчається, мо"шер.
бо після Херсону було ще стільки всілякої лабуди!
за нашим палаючим потягом, як перетягнуті струни, рвались мости...
а в сусідньому купе якась жінка несамовито шептала - іще-е! іще-е-е!!
і чи не від цього в саншайн_сплетінні саднить і пече.
скажи - не від цього в мій літерний мозок
крововиливаєшся
ти-и-и...
в залі затихають... особливо вразливі давляцця свіжими Мікібургергерами з кровью...піііі-ппі-іуууу... навіть дим_коромислом набирає певної статики - прилив_відлив...прилив_відлив..піііі-ппі-іуууу...шшш...
за автімінозним тріпом - за цією оболонкою повного зречення,
так легко сховатися, тупо лавіруючи між ніким і нічим:
покласти вірші на музику - чи покласти на вірші й на музику: а чи - а чи?
у рукописі 2010 квітня - ми передостаннє підрядне речення,
в якому /до коми/ вже не_я_тебе за плечі обійняв...
о_о! не замовкай, моя гітаро,
ну хоч ти не змовчи-и-и-и!!
в залі оскомно кривляться від надмірної потреби вслуховуватись_вчитуватись, але завєдєніє за свій рахунок наливає за цю лажу кубинського нерозбавленого і все пристойно розрулюється...гітара вперто гне своє....шпііі-у-у-у-у...піііі...
авітамінозні наслідки відтепер остаточно непрогнозовані.
іскорка серця тліє з багатьма... а спала*хує - з єдиними!
ці римовані потуги аж ніяк не назвати словокартинами.
відпущу їх із музикою по олов"яній небесній повені.
і що для мене цей словокрововилив - якщо не любов... а – ні:
ляжу на спину, дивитимусь в повінь,
і ні разу не кліпну...
не кліпну - годинами-и-и-и....
в протяжних блюзових ходах чутно заскорузлі пучки об струни...
шпііі-у-у-у-у...піііі-ппі-іуууу...шшш....ваууууу-у-уммм...пааа-папапам... цінителі мружать очі...аматори тупо потягують золотаву рідину...
і куди тому тріпу до пекельного блюзового авітамінозу!
відтепер тріпу - тріпове, а блюзу - блюзове: на місяць вити!!
за перетин кордону від_себе_до_себе розра*хуюся митом!
ці татуйовані листочки... ці паперові гори... ці рукописні стоси!
і як справляється із цією навалою чоловічий мозок,
якому й потрібно –
хоч зрідка бухати, щоночі лабати, і завше
лю.....піііі-іуууу......
би.....шпі-у-у-піі.....
ти-и-и-и.....паммммммммм.......
далі йде коротке ваууууу-у-уммм...пааа-папапам... затим гравмен хвацько поціляє медіатором прямо в ближче XXL декольте... його власниця щаслива як мінімум..
на сцену швидко не гаючи часу виходять три кольорові балалаєчніка. настроюються на камертон
відвідувачі різних рас придушено підсвітлені ксеноновими літерами & іншими вінєтками стопсигнального кольору
аплядувати ще не бажають. але вже солідарно подзвякують ось*ось*порожніми бутилями і ще чимось
поки браття дещо гнило але на тему налабують мотив і зовсім жовтий в маленьких окулярах б-к непафосно виспівує
**
Налізає південна хмара
В небі не видно землі
Сліпо & дико блукають
Квадратурні кола-круги
і нарешті приносять курячий бутер. офіціянт забирає апетит собі на чай
пітони геть позникали. обгризки знедолених офіціянток замінили озброєні балончиками покоївки-китаянки середнього віку у шкільних формах
виходять і виходять якісь спізнілі гуманоїди. кришталеві штори дьоргаються. прокурена бозна чим атмосфера майже гребе
вечір видається знову нескінченним, тому жерти все одно прийдеться
Під відкосом ламкий колос
Первісного небуття
Неврастенічний голос
Плутає Ти & Я
тихо нізвідки чути меланхольний майже сентиментальний вступ сопілок
над буремним затишком усього одвічного
любов, весна, голуби миру влітають просто у хмару і наче не було
б-ків уже давно немає, але тепер додаються скрипочки піано та віолончельки піаніссімо
Понад усе злітає злота
Чистого розуму гойдалка
У діамантовий простір
Різна цвіте папороть
хардові блюзмени весь час роблять такий вже вигляд наче от от і знудить
запускають клоуна з тромбоном який робить патетично~еротичну~нахненно пантоміму
діджей додає шуми моря, зітхання альбатросів і улюблений скретч відкорковуваної пивної пляшки
метелики летять на вогонь, собаки тягнуть у зубах усілякий барвистий мотлох
потім сцена майже стерильна лише де-не-де дотліває реквізит казкового настрою який щось того
Весна іржавить рейки
Нині омріяні
Моцарт ллється з радейка
У тишину гамівні (с)
"гамівня це вже із здобутків НН, тому мається на увазі копірайт" промовляє пружний голос з-за потилиці
при згадці про милих милих труподохторів майже стискається серце, та зрештою навіть трупи не вічні
братія і братва братається борсається і вибрикує з бароковим хо-хо згадуючи текілу та щасливе дитинство
клоун сидить з тромбоном на табуретці під розгромленою стійкою і навіть бажає якусь лаймову колу
брутальна правда музичного мистецтва не збоїть і не шкалить. навіть не кружляє. вона легко & нетлінно собі
від цих знедолених офіціянток хардових блюзменів всьотакі нудить_нудить_нудить /три рази/... дещо поправляють ситуйовину покоївки-китаянки середнього віку у шкільних формах, але після них хардових блюзменів нудить ще раз.... потім ще...
потім ще і ще.... ще і ще... потім це переходить в биття об підлогу/об стіни/об предмети мебелі/один об одного...
з ближчої гамівні імені_піонерського_віку_НН підвозять кілька білих халатиків з довгими рукавами і блюзменам в них стає набагацько краще... настільки, що вони знову тягнуцця до своїх облізлих гітарок... в довгих рукавах це нелегко - але тільки не для цих героїв андеґраунду_і_протитечії.
їх давно вже ніхто не слухає. та це не грає, врешті_решт, для справжніх музменів ніякої ролі. отже /поки що тільки бас/
все починається довжелезними блюзовими ходами.
матюками і кавою... інфразвуком... димом... басухою...
тими часами, коли панам_і_паням /гаспадам_і_дамам/
дійсність не видавалась такою самозакоханою /вибачайте/ сукою.
а продовжується вранішним архетипним /надсадним/ болем.
коли голова від випитиго – ну точнісінько глечик без ручки...
тупо вигулюєш себе хитким_і_лискучим паркетним полем,
а у ліжку кілька тьолок...
ну як же дістали ці випадкові сучки!
їх бесссссссцеремонно перебиває джаз_бенд попсових сопілочників
гоп_гейгоп!
чікі_тікі_тааааа!
пилося щоб,
моглося щоб
до ста!
блюзмени роблять їм фак і вмикають свої підсилювачі на фсю
та яка різниця де і чим починається - тільки б ти дихав!
без різниці де лабати: в занюханому клубі чи десь на Пікаділі.
бо закінчиться тим, що лежатимеш на столі спокійно і тихо,
а байдужий труподохтор копирсатиметься в твоєму тілі.
на цій веселій ноті блюзменів в*яжуть дебелі санітари й проторять до білої машини з червоною ознакою... вони силяться на кілька прощальних факів, але їм крутять руки й щось колять... сопілочники вже нічого не бояцця...
пам_парам!
чікі_тікі_тааааа!
сто грам,
грам_в_грам,
постав!
всім наливають. квітнуть салюти. в кутку когось завзято б*ють
гамівня. терапевтична сцена в місцевому безалкогольному барі
ковбої, мушкетери, рокери, далай лами, х.богарти та всякі інші алкаші
вкінець засурдинений оркестрик гамівні намагається залабати серенаду сонячної долини. підтанцьовка на цей раз ааааа із лікувальною метою категорично не відбувається
конферансьє у вигляді типовий р. де ніро усміхається як мов чеширська котяра із ледь похабним присмаком
покоївки, прибиральниці, офіціянтки, кілька випадкових домін, дєвушка з веслом, штук п'ять фанаток НН для масовки...
де ніро здіймає наманікюрені руки просто стелі & виконує під фонограму**
о де ви тепер. солодкії мрії
будиночок із морем. заобрійні гори
здорова їжа. питво надзвичайне
пухнасті улюбленці милі
млосний стен ґетц на радіохвилі
від ночі до ночі кохання чи друзі
незлічені кошти. ліниві захцянки
підводні рибалки. сієста з кальяном
цупкі книжки. м'які обкладинки
(робить паузу і спотворює вираз обличчя)
я хапнув блюз. . . .
оркестрик типу свінґує, алкаші ізляк*уються, кажани розлітаються з вереском, якійсь дієтичний посуд десь б*ється і навіть потім прочувано матерні слова
браття і сестри по разуму мляво свистять і ледве-ледве тупцяють гамівними пантофлями
санітари безтурботно перетирають одноразові шприци і ласкаво либляться
десь за вікном безтурботно позіхаючи все минає весна красна
де ніро гірким як суперчорний шоколад вокалом цинічно цідить під фонограму**
ніхто-ніхто не знатиме тебе
у королівстві самотності
ти різатимеш вени
ти кидатимешся крізь шибки
ти питимеш ціанід
ти висітимеш екстатично
і смерть реготатиме
ніхто – ніхтоо
не піде звідси
живим
навколо гамівня хм тихо мріє про свою пісну & холодну вечерю, ін*єкції & полюції, під невагомий травневий дощик ледь знайоме побулькування з пляшки нічного сторожа, фанатки тихо & по- аматорськи_мабуть_сексапільно погойдують палаючими запальничками у такт фонограми і нав*язливо той самий начебто р. де ніро хрипко глибоко і надривно тягне**
коли ти хапаєш свій блюз, ковбоє
і тебе не гребе руде бренді
і не пре російська рулетка
і хтось пробив бонги
і хтось-ще подер твої струни
і ще-хтось-таки-чпокнув твої мізки
за спиною щодення скрадається ніч
тобі не сховатися, біжи не біжи
і ніхто – ніхтоо
не піде звідси
жи. . . . .
фонограмма уривається згідно з 4м розширенням 32 закону мерфі, вигинання співця внаслідок обриву контексту стають вкінець бридкими, публіка все дедалі психованіше напружується, це бачачи дипломовані санітари, без зайвих рухів опановують ситуацію і короткими діловитими копняками розганяють список дійових осіб по палатах, р. де ніро входить в апофеоз, типу завіса, з-за неї вискакує музикальна шкатулка, з якої видзвонює мотив “я втрєєє-тіл вас і всьо. . .” а санітар зі знудженим лицем добиває завершення вистави електрошокером
вистава в чотирьох статичних епітафіях_простирадлах.
оббита м*яким палата. чотири невинні тіла припнуті до ліжок.
кожен вкритий з головою білим простирадлом,
на якому прокушеним пальцем, зсередини,
дзеркальо виведені автоепітафії.
4 [перша]
блюз обривається - як кіно.
і як кіно - зненацька.
еритроцити протяжних нот.
тіло - холодна цяцька.
це бібікінговість - щоб ні з ким!
врешті, ніхто й не схоче...
як медіатори - мідяки
на охололі очі.
це гарімуровість - тіло_шрам:
струни попили крові!
все. прощавайте. мені пора.
будьте живі_здорові.
3 [друга]
заблюзованому блюзу - виключно блюзове:
теми тягнуться довгими товарняками.
цукроватові хмари - як хтось понадкусював,
від південного бугу - до сучої ками.
не так понадкусював - як понадлизував:
липкі і солодкі пухнасті облизки.
помирати тихенько - а шорта вам лисого!
наші колонки - блюзові обеліски!
вмикайте підсилювачі! ладнайте стуни!
я чотири басових зашморги звив!
ми у оці ритмізовані руни
святоблюзово віримо.
вірте і ви.
2 [третя]
бачити світ зі споду,
взнати і схиму й тусу,
навіть зректись свободи,
та не зректися блюзу.
знати - усе на краще!
витримати спокусу.
зватись мистцем_ледащо.
та не зректися блюзу.
грати завзято, вперто!
вірити у Ісуса.
і у кінці померти.
та не зректися блюзу.
1 [четверта]
в гамівні хочеться не ритму_енд_блюзу,
а пухнастої і блідої, як смерть, цукровати...
або фольксвагена... щоб отим бусом
поїхати - !мертвими! - подорожувати.
горами_і_долинами, яругами_і_лісами...
і тоді приїхати до якоїсь хатини.
а в отій хатині давиться сльозами
років сорока татуйована дитина.
от саме тоді і повірити в пісню,
і заспівати про "їхали_бусом",
про "неживих", про "любов_його_пізню",
яка проміж ребер
і приживеться
блюзом.
як гільйотина, падає чорна_пречорна завіса
епілог. буйні рвуть в кутку котрогось із санітарів.
вкрай вразливі неконтрольовано плачуть.
просто вразливі ритмічно хилитаються.
життя /загалом/ триває.
маючи нині таку чуйку.. зібрався слухати
той самий одвічний zізітоп... що неспрoста
хмм~хммм...
поки останні таки-добиті блюзмени незабутньої гамівні
правдами чи півправдами відживали & відживлювали
все те що... хей....
по воді, по воді (с)
поки не обернулося & стало нічого
хмммм...
(тай нащо.. .)
Т
наливаєш текіли – десь грамів 100,
і життя – опатіпа_&_тіпаопа!
а іще – підсідаєш на zізітоп,
бо ж немислимо жити без zізітопа!
жжж_ піу-піу...
і такі вертольоти, такі кайфи,
що якби не любов і нудьга за літом,
я б від ночі до рання у небо вив -
може хтось безтілесний підвив би звідти!
піу-піу_жжж...
у розверстій підлозі - безодня слів,
а з отої безодні хтось тихо кличе:
той хто вірить в слова - не у добрі й злі -
а у рідко уживані, як і личить.
жжж_ піу-піу...
в центрі стелі стоватно горить звізда!
zізітопові ноти - як мухи в тісті...
і от саме тепер до текільних ста
непогано б додати пекельних 200!
піу-піу_жжж...
ця дорога зурочена - від і до!
та допоки життя не в кінець зужите,
треба вірити в музику й zізітоп,
і в прихилене небо, зірками шите.
* терміново обриває всі пелюстки незрілонатхнення
що мали б ще... ей... розквісти & проїхали
тоді роздмух*ує трохи невнятний вогник на якому
тлінно горить але зрештою ~ таке собі кіптяве....
....фіктивна мізансцена як востаннє загортається
у кошлатий чад і-отаке легко-приблюзне
(мимриться)
Гнат був там ігнат не знав і гнав і няв
тікали дні зринали пні чи вітровій стогнав
у прокиданнях між усім шниряв собі дияв(...)..
за слідом слід холодний світ голодне світло ніч
і блюз не блюз той сон недрім і леза протиріч
якби ти був а так нема для чого віч-навіч
нестрій струни між пальців тон невишуканий гон
і табуни дурні слони і скнилий вавилон
поки тримаєшся стіни кружляє всепутьом
о тихий гнате зсип себе у скриньку без жури
згуби ключа ввімкни тойгаз і плюні розітри
не буде раз, не буде два, і навіть н.б.три...
бо вже світає десь
порохнявіє хата
тай накриває Гната
