Ховаєш бажання зробити омріяне дійсним,
На місяць уповні шепочеш слова замовляння,
Тремтиш від чекання,
Кохання ти хочеш…
Кохання?
Чи пристрасних слів і дотиків солодко-грішних?
«Най буде,-
шепочеш,-
Най буде…
Як подих
Як спалах…
Най буде уперше,
Най буде завжди,
Як востаннє…»
Кохання ти прагнеш?
Кохання… кохання…
Кохання?
…Невтішна…
У ніч на неділю змішаєш любисток із рястом,
Напій свій приправиш бажанням та місячним сяйвом,
Най келих по вінця наповниться зоряним майвом...
І спрагу загасить любовний напій…
Чи отрута?
А ти прошепочеш:
«Най буде…
Як подих,
Як спалах…
Най буде уперше,
Най буде завжди,
Як в останнє…»
Чи ж буде спокута?
Чи стане кохання цикутой?
…Нещасна…
Ти вузликом зв'яжеш дві долі… та все це омана,
Бо душі єднає навіки любов, не мольфарка,
Почуй як шепоче закоханий вітер до хмарки
Та плаче Сірінга, кохана невільниця Пана,
Хоч він шепотів їй:
«Най буде…
Як подих,
Як спалах…
Най буде уперше,
Най буде завжди,
Як в останнє…»
Є час схаменутись,
Звернути зі шляху до згуби,
Повір, що колись прошепочуть жаданого губи:
«…Кохана…»
