***
Я частинка життя неповторного рідного міста,
де тополі - це вежі, будинки - старі хмарочоси;
де польоти фантазій, мов клятва найперша врочиста;
де ночами це місто у віршах моїх стоголосе,
у якому й тролейбусам навіть (неначе мурашкам,
котрі знають всі виходи) - як в піраміді Хеопса.
Лабіринти словесні ... стискають, що й дихати важко.
І слова мої глушаться так, наче я безголоса.
І коли в післявіршах топитимуть віддано відьом,
знов кричатиме люд, і завиють надсадно сирени,
в летаргічному сні я Парижем блукатиму, Віднем...
залишаючи місто останньою краплею з вени.
