..на жаль, це все, що залишилось від автора..мабуть, як завжди вирвано з рук, вигріблено з полум"я, збережено знайомими тощо...від нині, напевне, можна його вважати таким, що безвісти пропав..хто його знає, де він зараз..сидить на березі річки, дивиться на воду, чекає на свою русалку, обіцяє віддати заради неї власну душу (обчитався-бо малий казочок Оскара Вайльда)..хто його знає..всього лиш гіпотеза...ми ж часто намагаємось щось пояснити..знайти причину, корінь, суть...в когось це виходить ліпше..або гірше..у правильності ж відповіді не впевнений ніхто...
..дивно виходить, немає лише 1/6 000 000 000 часточки цієї планети..хоча хто його знає.. може, для когось він був би вагомішим за всі тридцятидев"яті краї...хтось також би ним жив, викроював на ньому свої материки та подорожував ними вздовж-поперек мріями, думками, сподіваннями...
..не бійтеся заглядати в небо...вилазьте чим вище..на верхівки дерев, дахи хмарочосів, куполи дзвіниць..може, ви узрієте там його зірку...падала, бідолаха, додолу та й зачепилася на хвилинку аби хоч трохи звести подих..набратися сил..для другого дихання..для продовження стрімголовного лету..не сумуйте..хто його знає..може, в далекому закутку невідомої Зімбабвії в це час хтось триматиме когось за руку.. і їхнім серцям якраз доречно пригодиться ця іскорка..щоб спалахнути...повірте.. байдуже, що потім горітимуть масиви перетертого піску та чорношкірої трави..воно того варте...
..за вікном - дощ.. здається, автор його любив..любив через те, що дощ його розумів.. як ніхто..і завжди витирав йому сльози.. проймаючись до болю їхньою засоленістю, через що мав неодноразово сваритися із землею..адже їй і власних проблем вистачає...а ще йому подобалось хлюпатися в калюжах та складати паперові кораблики..хоча й навчився такій штуці ген-ген як пізно..може, ви побачите колись малого хлопчака..такого собі Федька-халаминдрика...не поспішайте проходити повз..адже це міг би бути він..в дитинстві...бо ж хто його знає...годинники часу так несподівано збиваються з ліку...
.. і останнє..хто ж, власне, приховувався за таємничим W... ? ..миттєвість блискавки..хвилі припливу-відпливу..змій-спокусник..стежка в гори..або вгору..варіантів безліч..а нам судилося вибирати тільки єдиний..навіть якщо не хочете, то й тоді залишиться для вас він вашим вибором..незробленим..хто його знає...бо може, й справді, в нашому житті все не настільки хитромудро... і того юнака просто звали В.....
22/04/....
P.S. .. цей вірш було знайдено на пожмаканому аркуші минулорічної газети..проплямленому цяточками кави або чаю, мазками синьої фарби та чимось червоним...хоча стривайте..це лише бездрик..хм-м-м..полетів... :(
.. Лише поглянь - чудес підсвічник
Весняним сонцем запалив підсніжник
Пташинне небо плакало грозою
Й губило тіні цвітом між листвою
Із криги дрімоти проснулись почуття
Та йти куди? Де стежка до життя?
Вбити б своє пекло - відшукати спокій
На горі високій чи на дні глибокім
Смуток, наче цвяхи, забиває в рани
То кричу вніму я, то дивлюсь в тумани
Хочеться подути, свічку загасити
Не горіти-тліти, більше щоб не жити
Голос щоб замовкнув і закрились очі
Та насліпу линуть разом з вітром ночі
Інший світ створити
Паралельну вічність
Свято в серце влити
Задзеркальну ніжність
Там красою впитись
Радості - не лиха
На коліна впасти
І молитись стиха
Та іржа кайданів
Крила їсть повільно
Молодість...природи
А душі не вільно
