Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2455
Творів: 43986
Рецензій: 85739

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Поема

Дорога до Бога (1 частина)

© Катруся Степанка, 22-04-2016
          I – частина

Отче наш, що є на небесах!
Нехай святиться ім’я Твоє.
Хай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя
як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
І прости нам провини наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу,
але визволи нас від лукавого.
Бо Твоє є Царство, і сила, і слава
навіки. Амінь.

Ще слів не вмію вимовляти,
ще «еЛ» виходить замість «еР»,
мов примадонна, поруч мати
і пару братиків й сестер.
Навколо мами, мов курчатка,
долоні складені в молитві,
тепер не хлопчики й дівчатка,
ми ангели в запеклій битві.
Старанно: «…буде Твоя воля…
на небі, так і на землі…»
а значення слів – воля, доля
не знаємо, бо ще малі.
Матуся щиро: «…Хліб … насущний
дай нам сьогодні…», – і ми теж.
Хліб мамин смачний і пахучий,
із печі – радість нам без меж.
«…Прости нам...». Слідом ми:«…прости…».
В малечі свої таємниці,
є також «спалені мости»
хоч, для дорослих це дурниці.
«…Прощаємо…», – це легко дітям,
вони ще янголята Божі.
Дорослим, вже порослим сміттям,
слова ці на торги похожі.
Та мама щира і ми щирі.
Вона є приклад нам маленьким.
Стараємося жити в мирі,
на спокій і на радість неньки.
***
В другій кімнаті, за дверима,
молиться на ніч і бабуся,
життя не легке за плечима,
навколішках баба Маруся.
Заплющить очі, щось белькоче,
схиливши голову на ліжко,
і в мене в грудях щось клекоче,
чекаю поруч нишком-тишком.
Довгі роки, довга молитва.
Терплю, хоч спати вже охота.
Велика в серці її битва,
в душі за всі роки робота.

Я помолилась, мені скоро,
знаю молитву лиш одну.
Ми, дітвора, читали хором,
в ній залишили всю вину.
Скоренько поскакали в ліжко,
притихли, спати вже пора.
Бабуся ж молиться, їй гірко,
не заважає дітвора.
Не раз в молитві слізно плаче,
тужливо стогне, то мовчить,
десь у світах вона неначе
і забуває про цю мить.

Спостерігаю у куточку,
чи стаю поруч на коліна,
допомагаю їй потрошку, -
«…прости…, прощаю…, так, я винна…».
Не знаю що, кому, чому?
Два серця б’ються в унісон.
Летять слова десь у пітьму,
з собою забирають сон.
Сльози старечі і дитячі
зливаються в один струмок,
немає в нім добра нестачі,
немає спутаних думок.
Я забуваю, що маленька,
з чимось великим поєднання,
а в ньому чистенька й легенька,
потрібні там мої старання.
Розпочинаю розуміти
«…Твоє є Царство… сила… слава…»,
хоч, ми ще є маленькі діти,
й спокуса що – вона лукава.

Потім пірнаю мишенятком
своїй бабусі під пахву
і засинаю янголятком,
лишаю болі наяву.
Вона  радіє, гладить ніжно,
дякує Богу за цю мить,
як не жила – добре чи грішно,
радість на серці… і щемить.
Смиренна: «…нехай буде воля
Твоя… на небі… і землі…».
Знає тепер слова пароля,
в них всі печалі і жалі.
***
Так кожний день – в хаті молитва.
До церкви – дітям заборона,
в соціалізму з Богом битва,
там атеїзм – на нім корона.

У дитсадку читала вірші
про Леніна, КПРС,
а вдома вони були інші,
про Бога, святості чудес.
Дитя, воно губка неначе,
усмоктує воду усяку,
радіє, вірить, в щасті скаче,
в долоні б’є усім в подяку.
В дитині чорного немає,
а віра в щирість, чистоту,
сміття за золото сприймає,
за істину всю глупоту.
***
Зв’язалися в одне дві правди.
Не вірю в Бога!
                             Вірю в Бога!
Не вірю! – в дитсадочку, в школі завжди.
А вірю! – мамина дорога.
***
В хаті – Різдво і Паска, Трійця,
наповнювали радістю хатину,
сім’я разом, усім замало місця,
збирали за столом усю родину.
Читати «Отче наш», а потім сісти,
так було і тоді, так і понині,
не починати без молитви їсти
не тільки в нас, а і любій гостині.
Ми, дітлашня, окремо від дорослих,
у нас свій стіл і трапеза віддільна.
Слова молитви, крізь серця пророслих,
на всіх одні. Молитва в нас єдина.

                 II
Не вірю! – виростало більшим,
пішли до школи малюки.
Ставав і світ навколо іншим,
з домашнім рвалися зв’язки.
***
Хотілось бути «жовтенятком»,
всі в класі мали зірочки,
червоні, гарні із дитятком
в серЕдині. Такі ж рочкИ.
Вони так сяяли на грудях!
Яскравіші, ніж в небі зорі,
ми похвалялися на людях.
Душі відкриті і прозорі.
Весь світ вкладався в це дитятко,
що в центрі зірочки, у колі.
Я, мов малесеньке телятко,
здалась слухняно іншій волі.

Як гордо йшла назустріч вітру,
коли приймали в піонери,
готова серце дати світу,
піти на плаху, на галери…
Червоний галстук усі бачать,
неначе прапор на мені,
хай всі боги мене пробачать,
і будуть далі – в стороні.
Я – піонер! Завжди готова!
Служити Леніну усюди,
в моїм житті – це є основа,
хай знають на всім світі люди!
***
Матуся молиться, як завше,
але тепер одна. Без нас.
Бабуся на коліна ставши,
схиляє голову весь час.
Вони постійні у молитвах.
Нас просять Бога не хулити:
«Не проведіть життя у кривдах,
вік треба у добрі прожити.
Ваш вибір – вірити чи ні,
в Бога для кожного свій час,
такі часи, невіри дні,
це мішура, а Віра в нас.
До Бога стежка є крива,
у ямах, прірвах і горбах,
ледве у душах виживає,
закутана в брехню і страх.
Мої ви дітки, вас люблю,
й даю вам вибір – Бог нам дав.
Лиш про одне усіх молю,
Не хуліть Бога, він страждав»
***
Одна на всіх, в молитві мама
ставала. Іноді і ми,
хоч галстуки й зірки так само,
були над нашими грудьми.
***
В Різдво ялинку наряджали,
Читали й далі «Отче наш»,
тільки тоді за стіл сідали,
хоч інші ми і інший час.
Колядували з року в рік,
і щедрували, й посівали,
бо кожен з нас до того звик,
традиції всі цінували.

На Паску випікали паски,
пахучі, пишні і м’які,
у церкві – нам, з Божої ласки,
мама святила крашанки.
Дітей із церкви виганяли,
там чатували вчителі,
а їх батьки догани мали
і нарікання не малі.
Чекали діти поза плотом,
багато… куди оком кинь
і мерзли, й обливались потом,
бо так хотілося святинь.

Разом, у провідну неділю,
родина йшла на кладовище,
малим далеко… цілу милю,
дрібненько підбігали швидше.
Молилися біля могили
і слізно цілували хрест,
дітки з дорослими просили
всім душам спокою в Небес.
На цвинтарі людей багато,
в молитві всі біля своїх,
велике для померлих свято,
цей день гостина є у них.

Лепеху в хаті розстилали,
зелене листя в свято Трійці,
і разом з ліліями рвали
у нашій невеликій річці.
Мов сонечка, в кожній кімнаті,
розкладена трава пахуча,
між промінцями поскакати
збиралося нас… я – ведуча.
Знімали в хаті  цілий галас,
сплітали з лілії вінки,
бувало, з нами мама гралась
їй приміряли залюбки.

На Спаса яблука відразу
з’їдали, меду і грушок,
на покуть ставили у вазу
букет з посвячених квіток.

***
Йшли цілим класом на параді,
свята «жовтневі» й «пєрвомай»
і цим подіям були раді,
такий уквітчаний «трамвай».
Колони… краща була наша,
придумували ночі й дні,
ідей багато – ціла каша,
перемагали ми одні.
З роками і свята радянські
ставали з Різдвом нарівні,
хоч на городи йшли селянські,
а в Паску, Трійцю… точно ні.

       III
Купила мама олівці,
багато, різнокольорові,
позаздрили б усі митці,
в коробці гарній, зовсім нові.
Знайшлася карточка маленька,
змальовувала день і ніч,
вона мені така гарненька…
Ховалась від усіх на піч.
На ній дитяточко на сіні,
схилилася над ним матуся,
так радісно мені, дитині,
на них обох не надивлюся.
Стоять там ще діточок троє
і крила мають за спиною,
наповнюється серце моє
до них безмірною любов’ю.
Ще є корівка і вівця,
зірка над ними в небі сяє,
усе безмірне, без кінця…
я з ними – так серце сприймає.

Знайшла нову, за пару днів.
Малюю хлопченя маленьке.
Годує білих голубів,
над головою все біленьке.

Ще більше захватило дух,
побачила третю картинку,
з собою говорила в слух:
«Зроби, хоча б на день зупинку».
Руки хапають олівці
і я малюю знову й знову,
немов картиночки всі ці
заклАдають під щось основу.

Тепер вже гарний чоловік
склав руки, молиться немов,
ще не старий у нього вік,
борідка, а в очах любов.
Над головою коло біле,
на трьох картинках – три разИ.
Не знала я, дитя несміле,
що я малюю образИ.

У школі, на перервах жінку
і чоловіка з молотом й серпом,
в кожнісіньку вільну хвилинку
дідуся Леніна з гербом.
В хаті, сховаюся в куточку,
малюю ангелів маленьких,
буває мати кличе дочку,
не чую і не бачу неньки.

Не відав розум ще дитяти,
то серце вибирало Бога
і чи могла тоді я знати,
що це – мого життя дорога.

                    

          20.04.2016 р. Мурманськ

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Що таке Божа іскра

© Олександр Ман, 24-04-2016
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.50924801826477 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка літератури про виховання дітей
Цього разу ми зробили добірку книг Нашого Формату, мова у яких йде про виховання дітей. Ці книги стануть …
Три книги Регіни Бретт, які допоможуть змінити життя на краще
Якщо життя повернулось до вас не найкращою своєю стороною, а доля продовжує фарбувати сьогодення сірими …
Кліффорд Сімак «Резервація гоблінів»: Боротьба за знання
Кліффорд Сімак все зріле життя працював у газеті Мінеаполіса: спочатку як журналіст, потім — редактором …
Добірка нових досліджень від сучасних істориків
Видання історичних книг набирає обертів, і тому ми вирішили зробити добірку нових видань з історії України. …