Суд як суд
Хтось-же мусить відповідати за вчинене
Завжди знайдемо причину для страти
Ми звикли
Топтати квіти
Бити шиби
Забирати останнє
Нарікати і зраджувати
Відповідати з криком
Не помічати ангелів
Він мовчав
Курява площі осіла на свідків
Як в страшному паралізуючому сні треба
Чекати що буде далі яка розв’язка
Вони ще не встигли дізнатись про Нього
Але боялись заглянути Йому глибше
Сахалися од білих голубів і нічної тиші
Побоювалися навіть Його впевненості
Воїн у чорній тозі їм шепотів що так буде краще
«На хрест»
Сонце стояло над юрбою в зеніті
Народ із вигуками
«На смерть назарянина на страту»
Збирався розійтись по хатах
Жінки клопотатись біля кухні й дітей
Чоловіки зайнятись господарством
Останні приготування до Пасхи
Лиш діти не спішили розбігтися
Переказували пошепки поміж собою
Слова засудженого дивака про Його Царство
Вони тихенько схлипували і просили
«Забери нас звідси...»
