Ранок – порожньо-гулкий, сірий і хирлявий.
Багатоповерхівки поїдають небо.
Зимі сьогодні подарували нові крила –
Пишається, милується собою в небесних дзеркалах.
Розкисле місто замерзло ледь не до смерті,
Мороз і кришталева порожнеча.
Сміються птахи у холодному небі.
Небі сповненого різкого дзвону.
Вогкий спокій і таємне зомління.
Ніжний, блакитний смуток.
І безкінечна ворожнеча безлюдних вулиць.
Життя, без сумніву, вимірюється ранками.
Блакитними зорями і світанками.
Прозорим подихом морозним
І слідами на білому полотні.
Сни снують поміж дерев,
Поміж будинків і
Вулиць беззахисних,
Відбиваючись у скляних очах
Блідих юнаків і дівчат із змореними обличчями
І гострими вилицями, які старанно ховають
Власні руки під довгими рукавами.
Гулко зітхає явір старезний
Пальці тонкі простягаючи до неба –
Велична печаль усіх безсловесних.
Безмірна велич усіх непомітних.
Зимовий ранок, чомусь, це завжди сум.
Порожнеча, нафтою розтікається містом.
Сонце проміння крає біле мереживо хмар,
Чарівлива гра світла та тіні.
Безмежність так близько,
Вічність, здається, ховається за рогом.
Вічність – вона завжди поруч.
Значно ближче, ніж здається.
Проглядає крізь барви реклам,
Крізь хитрі, зелені очі бездомних котів,
Крізь діряву й стару шкіру міст,
Крізь суворі куртки військових.
Крізь блакитні очі і дитячий плач,
Крізь друзки натовпом понівечених вітрин,
Крізь плями крові на запиленому тротуарові,
Крізь стогін поранених і приречену безстрашність солдат.
Крізь моторошний сон століть, який
Снує свою солодку павутину.
Новий день народиться в тумані
У павутині доріг протяжних,
У короткочасному відблиску
Нічних ліхтарів перед
Задимленим, задуманим cвітанком.
Сіятимуть останні зорі нічні.
У цьому догоранні є деяка безнадійна
Безборонна беззахисність блідості
Нового зимового дня,
Який вінчатиме перший снігопад.
Зимовий ранок – подібний до серцебиття,
Насичений безповоротного руху,
По колу, по колу. Безкінечність і закінченість.
Щастя і приреченість.
Щастя завжди має тонкий
Ледь відчутний
Присмак
Приреченості.
