В таку весну, упали руки на коліна
І дим роздертий від туги, на клапоті ув тінь…
Душа моя, як рана давня, в серці заболіла!
На крицю тіло, затверділо, ув русі, тихих задубінь…
За шибою-крижиною, хвижів біляві простирадла
І довгі цятки чорних круків-ран.
Вони чекають жертв, як тіла спорожнілого і падла.
І степ в мені рясніє, Я… І ідоли Поган…
І де душа-маля, затиснуте в лабетах?
У криці обладунків, і в холоді меча?
Цятки родимих плям, – як бісер в амулетах
І спів забутий свій, вчуваю здалеча…
