Може час вже помити вікна, розкласти вуха і речі?
Літній вечір не силиться бути холодним, сковзає в ночі.
Напівсонне життя пролетраське, ми знов в прольоті.
Хочеш я розкажу тобі сіру казку про завтра й сьогодні?
Казка буде нудною. Остання пара. Служіння месси.
В ній завжди всі живуть недовго, вмирають і не воскреснуть.
В ній - тварина, і "хомо сапіенс" тільки назва.
В ній суспільство диктує у чому мрія, а де образа.
Набирай кредитів, купуй путівку, народжуй сина,
Не забудь про вдячність за прояв "волі" де допустимо.
Відживай, пробувай, відбувай свої дні і сили,
Хомо сапієнс, нужбо, давай, почувайся щасливо!
Конституці певні даремно тримають в собі цей вираз
Як не знаєш де щастя - то це ти просто не виріс.
Ти працюй головне, і купуй, і роби подібних,
Десь між цим і знайдеться все те, чим годують нас рідні.
Вони кажуть, бо їм казали і в кожнім вірші,
Чую, що сьогодні прийшло і не буде гірше.
Буде краще і легше. То з чого росте мій сумнів?
Може з того, що з хомо розумних у хомо дУрні?
Може з того, що нас привчають шукати вимір,
Вхід в якийсь може хтось і знав, та давно вже вимер.
Вимер з майя, ацтеками, чи іншим яким народом,
Ну а ми все шукаємо в мертвій пустелі воду.
Ну шукайте собі, якщо жити без "щастя" не взмозі.
Можна я вже втомлюся від пошуків, тут десь, на півдорозі?
