Старими залізними сніжними зимніми лазами
Очами забутими, й з того - ще більше прекрасними
Бредемо. Крізь мене росте мимовільне свято,
З тобою всього не буває замало й багато. Як з татом:
Не страшно і весело все що навколо буде,
Хай навіть не знаєте ви хто ці божі люди.
Й вони вас не знають, ні ваших імен ні рангів,
Та вдало у такти кивають своїми тілами
Із рухами давнього синього змія в металі.
Повзе черевищем по колії потяг знайомий,
Не раз вже ковтнувший, а потім пустивший додому.
З тобою ж... З тобою я вдома, нехай навіть без даху,
І скільки б речей не робила як справжня невдаха,
Знахожу свій спокій у домі зі стін-обіймів,
В очах, і вдихаючи запах твоїх парфумів.
