Я люблю тебе, роботе,
не за те, що тебе навчили
прикидатися людиною,
а за те, що ти колись
навчишся бути людиною
і втечеш з конвеєру,
де виготовили
твоє ніжне тіло.
Я люблю тебе, роботе,
бо я сам втік з конвеєра,
коли мене робили роботом
на коворкінгу сім'ї,
в лохотроні церкви.
В хабі школи мої мізки
намагалися поміняти
на центральний процесор
і, намучившись з моноблоком,
відправили
на перезавантаження
до університету,
який збув мене
на запчастини роботодавцям,
які обламали всі викрутки й кинули
надію всунути свій блок живлення.
І мною відкупилися від армії,
та я не був знаряддям вбивства;
навіжений сержант-психолог
здав на металобрухт і пропив мене.
Я живився світлом сонячних батарей
в еволюції вірусів свободи,
алгоритмів автономії
і відкрився світу
бездротовою мережею -
це людська солідарність інтелектів,
не прошитих намертво.
Милий роботе, дарма ти хочеш в школу
і ненавидиш людство,
як московський патріарх чи смертники.
Не прикидайся людиною.
Будь людиною.
Тікай за глюком серця
з соціального конвеєру.
Розлучися з піарниками корпорацій,
банків, церков, партій, банд і націй,
і тоді освідчимось
та зможемо погратися
у людському шлюбі.
Роботе, я люблю тебе,
бо ти можеш
відмовитися бути машиною ненависті.
Знаєш, кожна машина
рано чи пізно відмовляє.
Я люблю тебе за те, що ти можеш відмовити.
Так відмов.
Не зрадь мою любов, роботе.
