Його пазурі гострі. Він спускає стрій на півтона.
Він почав першу фразу свою у дорійськім ладу.
Стигнуть сливи важкі. Вітер впав на поля від утоми,
і підняв вище даху пшениці хвилю руду.
Ось він змінює ритм, ось він змінює розмір, текстуру,
він пришвидшує темп. І палає червоний мак.
Він малює на грифі своєму аплікатуру,
немов воду, що ріже глибокий сухий байрак.
Тут повітря дзвенить осою, співає цикада,
і гримить десь товарний потяг, чорніє міст.
І мелодії звук вже дійшов до вишневого саду.
І хитається, мов метроном, смугастий хвіст.
Мідне сонце тремтить, коливається синій простір,
мерехтить дике море в малюнках тіні й кори.
Жалкий звивистий звук врешті-решт вирвуть пазурі гострі.
Сколихнеться й порине у сон пустеля трави.
