Розтерзане серце…
Заюшені кров’ю скрижалі любові,
Немає довіри фальшивим словам…
Навіть спогади всім нам знайомі до болю
Ламає бездушний війни криголам.
Він трощить останню надію на спокій,
Пособі лишивши мерзенності плин,
Щоб вже не кортіло сумнівних ілюзій…
Війна – це останній наш розбрату клин.
Що далі? Скажу я відверто: Не знаю!
Слова загубили сакральність свою.
Можливо спасуть нас новітні скрижалі,
Що пишуться десь для нас в іншім краю.
Та знаю без сумніву, ще не погасла надія
Зустріти без страху ранкову зорю;
У тихім гніздечку, в садку біля хати,
Де вишні цвітуть, ніби в справжнім раю.
