Наша Тиша вмирала поступово,
відходила в агонії
тихо,
так як і належить
Тиші.
Спочатку ми були чемними
і називали її подумки,
потім
так не сміливо,
пошепки,
далі
нам набридло боятися
і ми почали вимовляти
на повен голос,
а тоді,
ну зовсім осмілівши,
вигукували з утиском,
криком,
істерикою,
биттям посуду.
Наша тиша не витримала
і вмерла,
мабуть від розриву
барабанних перетинок.
Як може вмерти те, що не існує?
"Як можна почути те, чого немає?"
Не знаю, але я більше її не чую,
не чую нашу Тишу.
