***
Коли пишуться вірші, і сам на сам
виливаєш натхнення у лійку ночі,
як не тепло в квартирі — але зима,
що відлигою в лютому нас морочить.
Напустила туману, здалося щоб
тут не місце і місту — пуста еклектика!
Воно мирно стоїть без вітрил і щогл
і цим самим відшукує цінну метрику.
Вся поезія Сум — незбагненний сум,
він прижився давно між рядків історії
(хоч його приховай, хоч бери на глум);
це як спомин дитинства ... про світлі штори
у кімнаті батьків, де тепло від стін
зігрівало ще ліпше, ніж сонце Криму;
це як пишеш, здається, неначе Грін —
про Ассоль, а фактично — про цю от зиму.
І тому, коли згасне лице зорі,
решта ночі втрачатиме хист і риму,
моє місто зриватиме якорі,
а вітрила багряні зігріють зиму.
