Зима, сп’янілими словами,
Стікає в бездну протиріч,
А нам на згадку залишає
Лиш чорний день і чорну ніч.
Щоб ми як привиди ходили
У пошуках весняних чар,
Де нам би квіти скрізь дарили
Й зняли з душі важкий тягар.
Та мабуть марні сподівання
Шукати в темінь вірний шлях,
Доки мордують нас вагання -
Слова знецінюються в прах.
Зима, сріблястими струмками,
Спливає в чорну далечінь,
А нам на згадку залишає
Лише примару сновидінь.
