Вирує вітер водопадом листя.
Ледь тліє сонце серед сірих хвиль.
Сумує осінь. Осінь – не актриса:
Вдягати маску – не осінній стиль.
Метро. Алея. Може, ще застану
Холодну тінь, знайому до плачу,
Пальто, залите кольором каштанів,
Ясних очей розпалену свічу.
Легенький струм збігає по волоссю,
Тремтить у серці, в голосі, в очах...
Я не актор. Мене навчила осінь:
Не вмію приховати почуття.
Люблю? – брехня. Неправда. Досить, досить!
Між нами з листя сплетена стіна.
...Гарячий погляд... Холод, сльози, осінь.
Краплина втіхи, випита до дна.
