Феєрія бентежності у кучугурах снігу
Блищить з-під пам’яті глибинних снів
Вливає миті безмежного пориву
Крізь плин затаєних віків.
Морози дихають…
Околицями мрій льодові зливи
Змивають дурощі грайливої зими
І вітер в пориві незрадливім
Малює плями білої пітьми.
Морози дихають…
У Грудня груди здіймають вир
Наповнений аж до самісінького дна
Січнева лють у Лютого зіницями
Вливає суть весняного тепла.
Морози дихають…
Морози дихають в підталих почуттях
Розніжені в несамовитій купелі
Лягають крихтами, мереживом у снах
В яких з тобою ми загублені,
Розшарпані оголеними митями,
Розідрані до забуття…
Морози дихають,
Морози дихають,
Морози дихають
У насолоді…
Як я.
