Доле жіноча, яка ти примхлива,
Сумна і весела, а то й вередлива.
То ніжністю серце, буває, огорнеш,
А то вдягнеш жінку у жалібно-чорне.
То щастя даруєш аж до знемоги,
Залишиш й самотньою без допомоги.
То в дітях і внуках пошлеш їй утіху,
А то пожалієш веселощів, сміху.
То щирістю та добротою наділиш,
А то коханням вірним обділиш.
Вона все з покірністю тихо приймає,
На тебе й на Господа не нарікає.
Подякувать Богу за все вона хоче
І мовить:"Така уже доля жіноча..."
