Африка...
Мідь, каучук, дерева кави, какао...
Тубильці століттями пріють
Упереджені стосовно білих,
Ненавидять їх і уявно міряючи
Білу на себе шкіру...
Африка...
Не прищепити їй гуртівні-шпаківні
Європи, бо що там бароко, театри?
Для неї не існує стандартів і розкладів,
Крім сезонів і сонце-місячного дзиґарика...
Хоч їй і притаманна покора, але вона без вагання
Заріже, якщо глузувати і з неї лукавити...
Та жінка – господиня смерті та слугиня
Чоловіка свого...
Африка...
Принесла химерність блюзу в подолку,
Саванною правлячи кулаком левиного голоду,
Водами Нілу скроплюючи потріскану
Землю, а як піроги пливуть –
Як мешти, їй-Бо!..
Африка...
Геєнну масакри тобі пробачено, Африко,
Королів утято для тебе і ще зітнеться доволі!..
Тобі гаряче спиться і ти мабуть збожеволієш,
Коли з одного боку повені, а морози із другого
Протаранять хатинку бамбуково-болотяну твою...
Ах же, куди утікатимеш, Африко?..
Вона...
Так як голе сільське дитинство і безжурність забави,
Має щось не до стриму спільне із гормонами студенток
За дрімучими конспектами в кнайпах, скверах!..
Та невпевнена усмішка гостра, мовби сокира
На клапті січе... а під нею чорні перлини
Коралів... білосніжна дитяча довірливість...
І червона кров осоки Зімбабве, Руанди...
