Я розкажу тобі, дитино, про життя.
Тобі сьогодні боляче і страшно.
Коли міняєш все перекриття,
Надіємося буде сухо й ясно.
І мені страшно, хоч прожила вік,
Не за себЕ, вже скоро йти до Бога,
За вас усіх у серці тихий крик,
Дітей майбутнє силиться тривога.
Якби то знати, що на старість літ
Наздожене тебе знову війна,
І знову перевернеться весь світ,
Ні тіла, ні душі не обмина.
Дитинство вкрала – украде і старість,
А так хотіла в спокої дожити,
Нам, вже старим, потрібна тільки малість,
Спокійне серце, трішки їсти, трішки пити.
***
Твого хлопчину взяли у солдати?
Не плач. Молися і надію май,
Що крилами ти можеш закривати.
Вони в молитві. Ти її тримай.
Молитва жінки, матері, дитини,
Найбільша сила, міцніша броні.
У безнадійні і страшні хвилини
Порятунок у пекельному вогні.
Скільки життів рятує у війну
Щира молитва, на самім краю.
Таку людину знаю не одну,
Пошану їм і досі віддаю.
***
«…Молюся. Боже, нам допоможи!
В оточенні. Спасіння вже немає.
Як можна щось зробити, розкажи,
Тільки надія й віра ще тримає.
Так жити хочеться. Бо я ще молодий,
Ще толком цілуватися не вмію.
Допоможи! О, Боженько Святий!
Не маю діточок. Про них так мрію.
Мати старенька. Син не поверне.
Вона засохне від страждань та болю.
Врятуй! Спаси і сохрани мене!
Я все життя віддам на Твою волю.
Як з цього пекла виберусь живим,
Тобі служитиму, аж до самого скону,
Я стану зовсім іншим і новим,
Буду весь Твій з поклону до поклону…».
Молився так один святий отець,
Уже старенький, зараз увесь сивий.
Людина з Богом є і жнець, і швець,
Лиш перед Ним одним він є служивий.
Не знає як. Та всі лишились цілі
І він пройшов війну всю до кінця.
Його обіцянки залишилися в силі,
Одів на свою душу сан отця.
Пройшов немало всяких негараздів,
Бо віра в Бога була в забороні,
Любили більше атеїстів-газдів,
Святі отці усі були в загоні.
Все витримав і служить вірно Богу,
Бо знає Його силу на собі,
Благословляє нас в любу дорогу, –
«Хай в допомозі буде Бог тобі!»
***
Ми не шкодуємо життя на різні плітки.
Жаліємо для Бога – пару слів.
Війна нас врозумляє через дітки,
В молитві море схилених голів.
А як іще достукатись до «мертвих»,
В яких у серці «золотий тілець»,
Добродії і правда давно стертих,
Залитих не в любов, а у свинець.
Коли у світі зброї більше рук,
Коли сирен багато більше лір,
Коли не радості – злоби у серці стук,
А для добра не залишилось мір.
***
Содом, Гомора теж були такі.
Для Бога вже закрили всі лази.
Ні тверде слово, ні слова м’які,
Не мали сили. Зло росло врази.
Доля цих міст, то є наука нам.
Може війна, то людям теж спасіння?
Йти на Голгофу найкращим синам,
Посіяти в серцях Боже насіння?
Всі муки і розп’яття цих синів,
Нас ставить на коліна у молитві,
Тривожних днів, тяжких ночей без снів,
Уберегти життя посеред битви.
Ми тіло Бога, сказано в Писанні.
А що як стали ракова пухлина?
І лікування наші не старанні
Не Слово Боже. Золото перлина.
Щоб врятувати тіло, всі клітини,
Треба хірург, коли ліки безсильні,
Його любов до кожної дитини
Безмежна… Тому в виборі ми вільні.
Серце у розпачі. Та на розп’яття,
Він знову й знову посилає кращих,
Сльозами вимити у душах шмаття,
Для Бога рівні всі. Нема пропащих.
Ми не послушні і часто лозина
Потрібна напоумити людину.
Всі на колінах і старе й дитина,
Всі пізнаємо Бога у цю днину.
***
Ой… довго заживатимуть всі рани,
Це покоління, два, може і три…
Буде усього також поміж нами,
У різні боки дутимуть вітри.
Але усі вітри, як би не дУлись
І як би не крутилися навколо,
Наші серця до Бога вже проснулись,
Бо біль утрати, є велика школа.
***
Хотіли одружитися? Не вспіли?
Вже до весілля все було готове?
Тепер майбутнє все тумани вкрили.
Що знаю точно – воно буде нове.
Ти на весілля вишила сорочку?
Ніхто не знав? Робила все таємно?
Сиділа біля річки на місточку
На самоті, аж поки стане темно?
Дитино! Вишивала поле хліба,
Ласкаве сонце, на лугах всі квіти…
Тобі все це і бачити не треба
Воно у серці, лиш його відкрити.
Запах покосів, тихі, чисті води,
Місяць у річці, ви удвох в човні
І відблиск у воді твоєї вроди…
Так зараз стало заздрісно мені.
Ніжно писала серцем вашу долю,
Своє кохання і усю себе,
Дрібними хрестиками малювала волю,
Світле майбутнє, небо голубе.
Йому дала з собою у дорогу?
Як оберіг від усіляких бід.
Молилася і дякувала Богу,
Просила Його з ним іти в похід.
***
Я нареченому не вишила сорочку,
Сама не мала, то не було в моді,
Усе щось малювала на листочку…
Де те мистецтво. Ним були ми горді.
А рушники, сорочки, козатини…
Все для розваг і для пустих вистав.
На виставках завішували стіни,
А трохи ще національних страв.
Ніхто і не задумувався тим,
Чому бабусі зберігали в скрині,
Для них на рівні із Хлібом Святим,
На образі рушник – обоє цінні.
Прийшла пора, настало розуміння,
Святиням предків віддавати дань.
Вам зберігати всіх віків уміння,
Надія наша ви. Хранителі цих знань.
***
Дай Бог, скоро закінчиться війна,
Настане мир і буде він повіки,
Нас захистить лиш – молитов стіна,
Молитва стане щепленням і ліки.
***
Приляжу трішки. Хочеш заночуй.
Під грубкою і затишно, і тЕпло.
Все, що розказую, ти головне почуй!
Все це – життя. У нім і рай, і пекло.
