|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 42071, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.145.61.202') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Михайло Нечитайло, 01-01-2016
|
Роздавали в селі городи,
Не городи – цілик та схил,
Де бур’ян – ох, дитя природи –
Розроставсь, набирався сил.
Не хотів народ схилів брати,
У начальства просив ріллі,
Та отримав лиш ультиматум:
Чи зі схилом, чи без землі.
І полізло село на схили,
І вгризались плуги в цілик,
Там щось сіяли, там садили,
Врожаїв не ждучи рясних.
Рік за роком село плекало
Той потами умитий яр,
І удобрювало, й сапало,
Докладало і рук, і чар
Тих селянських незрозумілих,
Від яких пророста зело,
Тож довести село зуміло,
Що й на схилі воно село.
Вже й картопелька там родила,
І пшеничка, і все, що є,
Як сільрада оголосила,
Що городи нові дає.
Рівні-рівні, у чистім полі,
Забирай і трудись, мужик,
Покидай оті схили кволі,
Щоби знову там був цілик.
Тільки сталося дивне диво,
Не пішов люд на рівнину,
На своїх залишився схилах,
Де вже душу зростив свою.
І тому, коли чую всує,
Що кляне незалежність хтось,
Україну, мовляв, плюндрує,
При Союзі «кращій жилось»,
То й згадаю город на схилах,
Прикипілий до нього люд,
І незриму та дивну силу,
Що прив’язує нас отут,
Де ми потом ґрунти кропили,
Не найкращі хай, та свої,
Ті, які ми без клятв любили,
Та і любим на цій землі.
Може, дійсно, Вкраїна наша
Не найкраща з-поміж країн,
Тільки наша, от тільки наша
І у славі, і між руїн.
А між іншим, той схил пропащий,
У одному із наших сіл,
Зараз родить на диво краще
Поля рівного, ніби стіл.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
