Корупція, корупція! Брехня. Грабунок. Злидні. Країна стогне, тицяє: і ті, і ці, всі винні!
Нам баки забивали казками про реформи, цинічно вербували на пустослівні форуми і розкошують нині, а з нас деруть три шкіри.
Як бути Україні?
Чи ще не вмерла, щиро?
І скажуть патріоти, що ненька ще не вмерла, хоч пекло для народу, а рай еліта сперла.
Побити б ту еліту, і жити стане краще. Ми ж сім'ї працьовиті. Корупція пропаща!
Ми жертвуєм собою, наповнюєм бюджети. Полили землю кров'ю. А їм би тільки жерти! Не стали з нами у строю, бо спорчені, огидні. То навела корупцію одна північна відьма.
Ходити строєм правильно, так прадіди ходили. Шикуйтеся, нормальні! Хто не в строю, дебіли! Наводимо порядок, який згори диктується. Не смій про себе дбати! Це підлість! Це корупція!
Твоє життя сплановане. Ти крапля в океані. Державі бий поклони, кредити віддавай, які набрали старші, щоб жити по-старому.
Ти житимеш як завше, такі вже тут закони.
Кохайся і цілуйся. Ненавидь, лайся, бийся. Хоч тижнями молися, хоч кулаки ти стискуй, у вірності клянися, прокляття сип у небо... Закони вже написані. Написані без тебе.
І втомлені роботою, в день свята, вихідного йдемо усім народом до Бога мовчазного. Зміни закони! - просимо і пишемо петиції. Бог мовчки в натовп коситься, який у прірві біситься.
Колись я вийшов з натовпу і підійшов до господа. Спитав його нахабно, чи не турбує совість за світ страждань і людство, яке живе у рабстві. Бог мовчки посміхнувся, а потім скинув маску.
І здалека дивився весь натовп переляканий: змій коло мене вився, шипів, що він є паном.
Бог, чесний, як дитина, шість днів робив світ раєм. Пішов на відпочинок, продав авторське право зміюці, що схотіла зробити страх законом і древо посадила, шипіла заборони, а потім приманила людину спілим яблуком і на гріхах зловила, до смерті прирекла.
Це змій погнав із раю і Єву, і Адама. Дав Каїну він камінь, він в серці Авраама жадав у жертву сина зарізати у горах. Цар в кожній він місцині, пророків лютий ворог. Він розпинав Ісуса, він починає війни, щоб совість в нас заткнулася, щоб ми були невільні.
Всі несли змію податі, а я лише сміявся. Яке авторське право?! Ти, змію, забрехався! Ти ж просто довгий шлунок з отруйними зубами! Вкрав шкірний візерунок з чужої вишиванки! Нічого не створив ти, який із тебе автор?! Закінчуй вже шипіти, повзи геть, узурпатор!
Шипів на мене натовп і бився за подачки.
Корупція? Неправда! То змію люд продався.
Свої чужих не кращі, зажерливі, бундючні, бруд в пащі та із пащі...
Нерівністю замучені.
Сказав мені психолог: змирись, така реальність.
Не може бути іншого, філософ вже пояснює.
Я змію не продався, бо мітив у пророки. На самоті тинявся і спілкувався з Богом. Знайшов його не в небі, престолу там немає. Як звернешся до себе, творець відповідає. Він каже: будь собою, освоюй нескінченність, до вічності продовжуйся, будь гідним, власний творче!
