І тьма пройде, наступить ранок,
І ми зійдемо всі на ганок,
І сонцю глянемо ув очі,
І соромно так стане нам,
За те, що з світом сотворили,
Що більше злились, ніж любили,
Що до ганьби були охочі
І душі рвали пополам.
Що воювали, не братались,
Що у сльозах чужих купались,
Що свічку в церкву несли Богу,
А до чортів життя своє,
Що поїдом когось згризали,
З торбами по миру пускали,
Мораль лишали за порогом,
Надіялись, що зогниє.
Могли від себе й сонце вкрасти,
Аби в калитку лиш покласти,
Та все ж молилися святому
З безодні тьмяних погребів,
Бо вірили – наступить ранок,
І ми зійдемо всі на ганок,
І схочеться у ранку тому
Очиститися від гріхів.
